Герої в пам’яті навіки : патріотична пам'ятка на честь працівників культури Чернігівської області, які загинули обороняючи державу від окупантів

 

 

  Герої в пам’яті 

навіки 

(патріотична пам'ятка на честь працівників культури Чернігівської області, які загинули обороняючи державу від окупантів) 

 

 

Шана та вічна, світла пам'ять 

Герою, Воїну, Захиснику.

Царство небесне. Слава Герою. 

На віки слава. 

  

       В Україні створено онлайн-проєкт пам’яті, загиблих внаслідок повномасштабної війни культурних дієвців «Їх убила Росія: постаті української культури», чий творчий поступ обірвала Росія з 2022 року. На сьогоднішній день на платформі зафіксовано імена 183 діячів та діячок української культури.

Це – спільна ініціатива державних інституцій та громадських організацій, які мають експертизу в збереженні пам’яті, правозахисній діяльності й адвокації.

Співініціатори проекту: Український ПЕН, INDEX: Інститут документування і взаємодії, Платформа пам’яті Меморіал, Товариство Рафаеля Лемкіна, Український інститут національної пам’яті, Центр прав людини ZMINA, НеМо: Ukrainian Heritage Monitoring Lab. Координаторкою онлайн-проєкту  стала українська журналістка та комунікаційна менеджерка Українського ПЕН Діана Делюрман».

Чернігівська обласна бібліотека для юнацтва, яка впродовж десятиліть своєї діяльності, спрямовує зусилля на утвердження в державі патріотизму, доєднується до  проєкту пам'яті в рамках Обласної Програми "Інтеграція культурних ініціатив на підтримку Захисників і Захисниць України, ветеранів війни та членів їх сімей" (2025-2026 рр), за сприянням Департаменту культури в туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації. 

Інформаційний вплив здійснюємо за допомогою основного інструменту бібліотечної справи книги та бібліотечного контенту, через які закарбовуємо в серцях юнацтва та молоді приклади героїзму та самовідданості громадян, які віддали свої життя за незалежність та територіальну цілісність України. Єднаємося в меті донести до прийдешніх поколінь пам’ять про подвиг Героїв та розглядаємо участь в даному проекті  як важливе завдання культурної політики держави і вважаємо честю доєднатися до цієї важливої справи. 

На сторінках бібліотечних блогів висвітлюємо героїзм уродженців міста Чернігова та області, які стали на захист своєї держави. Вшановуємо пам'ять загиблих. 

Патріотична пам'ятка «Герої в пам’яті навіки» зберігає пам’ять про працівників культури Чернігівської області, які загинули обороняючи державу від окупантів. До галереї постатей полеглих військовослужбовців долучаємо розповіді про трударів галузі, які належали до сфери культури у минулі роки та науковців, які присвятили своє життя дослідженню історії та культури нашого краю.

  Життєвий і бойовий шлях героїв

 

Бриль

Микола Васильович

(1969 - 2025)

 

    Микола Васильович народився 16 вересня 1969 року в селі Оленівка Борзнянського району Чернігівської області (нині Борзнянської громади).

Навчався в місцевій загальноосвітній школі, яку закінчив у 1986 році.

У 1987 - 1989 роках проходив строкову військову службу.

Після демобілізації працював водієм, потім – електромонтером Борзнянського районного вузла зв’язку в Оленівці, а від 2009 року – підсобним працівником в Історико-меморіальному музеї-заповіднику П. Куліша «Ганнина Пустинь». «Працьовитий і позитивний», - так про  Миколу Васильовича відгукувалися односельці і співробітники.

На військову службу призваний 23 травня 2024 р. третім відділом Ніжинського ТЦК та СП. Солдат проявив себе відповідальним бійцем і надійним товаришем.

Загинув 4 січня 2025 року.

Поховали 55-річного воїна в рідній Оленівці з усіма військовими почестями.

 

Великий

Петро Юрійович

(1976 – 2024)

 

     Народився 3 січня 1976 року в місті Харків.

Закінчив Харківську загальноосвітню школу №153 (нині – Харківський ліцей №153), у 2004 році – акторський факультет Харківського державного університету мистецтв імені І.П. Котляревського (нині – Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського).

У 2004 році Петро Великий переїхав до Чернігова, де відтоді і проживав. Працював у Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка.

За роки служіння у театрі зіграв понад 35 ролей, серед яких: Петро у п‘єсі «Земля», Перелесник у виставі «Лісова пісня», Голохвостий у виставі «За двома зайцями», Карпо у виставі «Кайдашева сім‘я», Ерік Ларсен у виставі «Загадкові варіації», Юда у постановці «Саронська квітка або інша сторона гріха», Бернар у комедії «Боїнг-Боїнг» та інші.

Талановитий актор, провідний майстер сцени, один із найпопулярніших, найулюбленіших акторів. Його вклад у розвиток і становлення театру неможливо переоцінити. На сцені та за лаштунками, Петро Великий – яскравий та захоплений, щирий та тактовний, сміливий, відповідальний, відданий та люблячий.

В умовах повномасштабного вторгнення, коли настав час і покликала батьківщина, не вагаючись, став на її захист. Мобілізований 25 травня 2024 року, наступного дня зранку  вже прибув до військомату.

Спочатку проходив вишкіл на Чернігівщині, потім був скерований у Курську область, де брав участь у бойових діях.

15 листопада 2024 року солдат Петро Великий загинув під час виконання військового завдання поблизу присілка Михайлівка Суджанського району Курської області Російської Федерації.

27 листопада 2024 року 48-річного захисника провели в останню путь, поховали його на кладовищі в урочищі Ялівщина у місті Чернігів з усіма військовими почестями.

Галаган

Олексій Васильович

(1982 - 2023)

 

Олексій Галаган народився 30 березня 1982 року у селі Хороше Озеро Ніжинського району Чернігівської області (нині Борзнянської громади). 

У 1988-1999 роки навчався у Ніжинській школі №1. Після її закінчення вступив до місцевого ПТУ №2, де вивчився на електромонтажника. 

Працював на будівництві. Останнє місце роботи - машиніст сцени КЗ «Ніжинський академічний український драматичний театр ім.М.М.Коцюбинського».

Після початку повномасштабної війни став до лав Збройних сил України. Службу проходив у складі одного з підрозділів військової частини А4784.

Загинув 19 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Попрощалися з воїном та поховали його 28 жовтня 2023 року у Ніжині з усіма військовими почестями.

У стінах Ніжинської гімназії №1 відкрили меморіальну дошку загиблому Захиснику Олексію Галагану.

Коваленко

Юрій Олександрович

(1966 - 2023)

 

 

     Народився 22 березня 1966 року в селі Некрасове Глухівського району (нині Шосткинського) Сумської області.

З дитинства мріяв бути археологом. Проте його життєвий шлях до галузі був тривалим.

Спочатку хлопець вивчився на електрика, потім проходив строкову і понадстрокову службу в армії. На свої перші розкопки майбутній археолог потрапив у 21-річному віці – у 1987 році, коли приєднався до експедиції, яка працювала в Києві на Подолі. У 1988 році він почав займатися пошуковою діяльністю: розкопувати місця боїв Другої світової війни, виявляти невідомі військові поховання.

Першу вищу освіту здобув у 1996 році у Глухівському педагогічному інституті за спеціальністю «викладач дошкільної педагогіки і психології, вихователь»,

Професійно займатися історією та археологією Юрій Коваленко почав у 1999 році, коли влаштувався на роботу в історико-культурний заповідник “Глухів”. У 2005 році закінчив Київський університет за спеціальністю «історія» (2005). Був автором понад 70 наукових статей, завідував науково-дослідним відділом Глухівського заповідника. Стояв у витоків створення заповідника і музею археології у Глухові.

У 2007–2020 роках у складі Міжнародної українсько-канадської археологічної експедиції при Національному університеті «Чернігівський колегіум» брав участь у розкопках м. Батурин Чернігівської області. Саме Юрію Олександровичу належить відкриття місця розташування головного храму гетьманської столиці – собору Живоначальної Трійці у північній частині колишньої фортеці.

У 2014 р. брав участь у місії «Чорні тюльпани Донбасу» у рамках проєкту «Евакуація-200», що за дорученням Міністерства оборони України займалася пошуком загиблих бійців на тимчасово непідконтрольних Україні територіях. Особисто Коваленко вивіз з окупованих територій близько 150 тіл полеглих українських воїнів. За участь у місії волонтер був нагороджений відзнакою президента та грамотою міністра оборони України.

У 2020 році Юрій Коваленко добровольцем вступив до лав Збройних сил України та підписав контракт із 58-ю мотопіхотною бригадою імені гетьмана Івана Виговського. Воював під Авдіївкою у складі 16-го окремого мотопіхотного батальйону. Був нагороджений відзнаками Генштабу та командувача Об’єднаних сил.

Перебуваючи в лавах ЗСУ у травні 2021 року, захистив кандидатську дисертацію, де досліджував історію Україна і Сіверщини.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України бригада, в якій служив Коваленко, перебувала на ротації у Глухові, тут 24 лютого 2022 року протистояла ворожій навалі. Потім виговці, серед яких був Юрій Коваленко, брали участь в обороні Чернігово-Сіверщини.

Після деокупації Чернігівської області 58-ма мотопіхотна бригада продовжувала нищила ворога. Юрій Коваленко був стрільцем-снайпером, штаб-сержантом, завжди перебував на вогневих позиціях де точилися нвйзапеклі бої.

Загинув 57-річний воїн у боях за Бахмут 14 березня 2023 року.

Похований 24 березня у рідному селі з усіма військовими почестями.

Крутий

Віталій Олександрович

(1982 - 2024)

 

Віталій Крутий народився 14 вересня 1982 р. в селі Монастирище Ічнянського району Чернігівської області в сім’ї працівників культури.

З дитинства цікавився історією, прагнув бути дослідником-істориком і наполегливо йшов до своєї мрії.

Закінчив Дягівську загальноосвітню школу та продовжив навчання у Ніжинському державному педагогічному інституті імені М. Гоголя, де вчився на історико-правознавчий факультет за спеціальністю "Педагогіка. Історія і право середньої освіти". На відмінно закінчив бакалаврат та магістратуру, подав документи на аспірантуру до Чернігівського університету.

Віталій брав активну участь у суспільно-громадському житті менської громади і всієї області. Він дуже любив рідний край, займався краєзнавством, був знаним на Чернігівщині екскурсоводом і громадським діячем. Постійно проводив велосипедні екскурсії рідною Менщиною, а біля свого будинку у Дяговій створив власний дендропарк, де висаджував рослини з усього світу, зокрема хвойні. Зараз там близько 200 різновидів порід.

З вересня 2012 року працював на посаді директора Менського краєзнавчого музею ім. В. Ф. Покотила. Був  експертом з культурної спадщини. Жив роботою. Очолював Менську районну профспілку працівників культури.

Дисциплінований, справедливий, енергійний, ввічливий. життєрадісний, позитивний, - таким Віталія Крутого пам’ятають колеги і друзі.

Чоловіка мобілізували на початку грудня 2023 року, коли він поїхав на міжнародну наукову конференцію, присвячену темі збереження культурної спадщині, до Львова.

Служив у прикордонних військах. Проходив навчання в одному з навчальних центрів  у Польщі, де вивчився на сапера та оператора БПЛА. У званні солдата на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії – оператор (безпілотних авіаційних комплексів) у складі прикордонної комендатури швидкого реагування «Шквал» 7-го прикордонного загону охороняв кордон із Білоруссю на Волині, потім був направлений до Харківської області, під місто Вовчанськ. 

Загинув 12 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу н.п.Металівка Харківської області.

Поховали воїна 20 травня 2024 року у його рідному селі з усіма військовими

почестями.

Куда

Ігор Миколайович

(1982 - 2023)

 

       Народився 6 березня 1982 року в селі Купина Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області. 

Закінчив Петрушівську неповну середню школу, продовжив навчання в Ічнянському професійно-технічному училищі, де вивчився на «водія».

Після закінчення ПТУ за призовом проходив строкову військову службу.

Після демобілізації працював водієм у ПрАТ «Нива плюс» у рідному селі. Їздив на заробітки до м Києва, працював у КП «Добробут» Парафіївської селищної ради.

Під час роботи у Національному історико-культурному заповіднику  «Качанівка» був мобілізований до лав Збройних Сил України.  

Брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Служив із 30 січня 2015-го до 20 квітня 2016 року, брав участь у бойових діях в Луганській і Донецькій областях. Отримав статус учасника бойових дій.

З початком повномасштабного ворожого вторгнення в Україну знову був мобілізований. 25 січня 2023 року, отримав повістку, і не роздумувавши, пішов захищати Батьківщину від агресора.

Служив стрільцем-помічником грантометника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А4773. Разом з побратимами мужньо захищав рідну землю від агресора. Мав позивний "Риба".

Був стійким і відповідальним бійцем, доброзичливою і щирою людиною, допомагав тим, хто цього потребував.

Загинув 16 серпня 2023 року поблизу населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області, потрапивши під ворожий танковий обстріл під час виконання бойового завдання.

Похований 23 серпня 2023 року в смт Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області з усіма військовими почестями.

Нечай

Юрій Михайлович

(1972 - 2024)

        

       Юрій Нечай народився 16 листопада 1972 року у місті Чернігові. 

Працював артистом академічного народного хору ОККВП «Чернігівський обласний філармонійний центр фестивалів та концертних програм».

Після початку повномасштабної війни долучився до лав оборонців України. Службу ніс на посаді стрільця-помічника гранатометника механізованого відділення. Солдат.

Загинув 13 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання на Луганщині.

Попрощалися з воїном у Чернігові, поховали на кладовищі с.Трисвятська Слобода Чернігівського району з усіма військовими почестями.

 

Опанасенко

Володимир Станіславович

(1984 - 2024)

 

     Народився 16 липня 1984 року в місті Прилуки Чернігівської області. Навчався в місцевій загальноосвітній школі №7 (нині ліцей №7).

Танцював з самого дитинства. 11 років в ансамблі народного танцю "Іскорка" Прилуцького центру творчості дітей та юнацтва. Також захоплювався футболом і займався в секції футболу Прилуцької ДЮСШ .

У 2001 році вступив до Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка за спеціальністю "Фізичне виховання і спорт, хореографія". У 2005 році закінчив університет. Паралельно з навчанням пішов працювати у Чернігівський філармонійний центр фестивалів і концертних програм артистом балету Академічного ансамблю пісні й танцю "Сіверські клейноди".

З 2014 року працював артистом балету Чернігівського українського академічного народного хору - художнього колективу Чернігівської філармонії. Провідний артист. Більше 20 років пропрацював на сцені і дуже любив свою професію. Талановитий артист, щира і доброзичлива людина, хороший товариш, - так про Володимира Станіславовича висловлюються колеги та друзі.

В умовах повномасштабної війни долучився до лав Збройних сил України. З 2023 року служив на посаді командира стрілецького взводу. Молодший лейтенант.

Загинув 12 липня 2024 року при виконанні бойового завдання в районі селища Нью-Йорк Бахмутського району на Донеччині.

Провели в останній путь та поховали військового 22 липня 2024 року в місті Чернігіві. Йому було 39 років.

  

Поздняков

Анатолій Володимирович

(1976 - 2024)

 

Анатолій Поздняков народився 7 вересня 1976 року в місті Прилуки Чернігівської області.

Навчався в загальноосвітній школі №14. У 1994 році закінчив Прилуцьке СПТУ 34, де отримав спеціальність автослюсаря та водія категорії С.

Служив у лавах Збройних Сил України.

З 2003 року Анатолій працював завідувачем господарства в Прилуцькому міському Будинку культури. Був добрим і щирим, мав золоті руки, вміло та добросовісно виконував будь-яку роботу.

У вересні 2023 року Анатолій Володимирович був призваний на військову службу. Воював на сході України.

Під час проходження служби в районі населеного пункту Курахове Донецької області солдат Поздняков отримав поранення. Лікувався в госпіталі, проходив реабілітацію у Прилуках. Проте, ускладнення від поранення були занадто важкі. 28 січня 2024 року серце захисника зупинилося.

30 січня Прилуцька громада попрощалася із загиблим військовослужбовцем ЗСУ Анатолієм Поздняковим. Чоловік помер 28 січня внаслідок ускладнень від поранень, отриманих на Донеччині.

Попрощалися із загиблим військовослужбовцем Анатолієм Поздняковим 30 січня 2024 року, поховали на місцевому кладовищі у рідних Прилуках.

 

Помаз

Юрій Валерійович

(1985 – 2024)

 

     Юрій Помаз народився 21 лютого 1985 року в селищі Сосниця Чернігівської області.

З 1992 року по 2001 рік навчався у Сосницький гімназії ім. О. П. Довженка. Закінчив Сосницький обліково-економічний фаховий коледж, де вивчився на бухгалтера. Вищу освіту здобув у Чернігівському  державному інституті економіки і управління, який закінчив у 2012 році  за спеціальністю «Менеджмент».

Юрій Помаз брав активну участь у розвитку та житті громади. Працював діловодом відділу освіти, культури, молоді та спорту. Згодом обійняв посаду керівника Сосницького краєзнавчого музею ім. Ю. С. Виноградського. Був учасником ініціативної групи "Сосниччина туристична".

24 травня 2022 року Юрій був призваний на військову службу по мобілізації.. Проходив службу в третьому відділі Корюківського РТЦК та СП, а в кінці 2022 року був направлений до військової частини А7105 на посаду старшого стрільця. Показав себе мужнім бійцем і користувався повагою серед побратимів.

Загинув 39-річний боєць 24 червня 2024 року в бою біля села Нововодяне Сватівського району Луганської області.

Попрощалися та поховали військового 29 червня на центральному кладовищі у Сосниці з усіма військовими почестями.

 

Семенищев

Дмитро Васильович

(1974 - 2022)

 

     Дмитро Семенищев народився 3 травня 1974 року у Чернігові. Тут він  провів усе своє життя.

Навчався у загальноосвітній школі №28, потім – у Чернігівському радіо-механічному технікумі.

Протягом 1992-1994 років проходив службу в лавах Збройних Сил України.

У 90-ті влаштувався до Чернігівського обласного молодіжного театру. Працював в одному з технічних цехів театру. Був техніком-освітлювачем,  відповідальним за світлове оформлення вистави. Вдало підбирав світлові і кольорові ефекти та завжди створював потрібну атмосферу на сцені. В колективі Дмитра цінували, а він ніколи не шкодував часу і зусиль для  доброго результату.

В молодіжному театрі доля звела Дмитра з гарною дівчиною, яка згодом стала його дружиною. В шлюбі виховували спільну доньку.

За характером Дмитро був серйозним та врівноважений, відповідальним та витриманим. В колективі підтримував дружні стосунки.

Мав хист до малювання, займався різьбленням по дереву.

В Чернігівському обласному молодіжному театрі пропрацював понад 20 років. Звільнився за кілька років до початку повномасштабного ворожого вторгнення. Незважаючи на те, що Дмитро Семенищев не працював у театрі, колектив пам'ятає і вшановує його подвиг.

24 лютого 2022 року, не роздумуючи, пішов до військомату, щоб виконати свій обов'язок перед Батьківщиною.

Служив у 1-й окремій танковій Сіверській бригаді Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1815). Обороняв Чернігів і область від загарбників.

Загинув солдат Дмитро Семенищев 26 лютого 2022 року поблизу села Красне Чернігівського району неподалік Чернігова. Деякий час вважався безвісти зниклим. Лише у квітні 2022-го, після де окупації Чернігівщини, його знайшли.

Провели в останню путь та поховали воїна 28 травня 2022 року на місцевому кладовищі «Яцево» на Алеї героїв у рідному Чернігові.

Шевцов

В’ячеслав Михайлович

(1966 – 2024)

 

 

     В'ячеслав Шевцов народився 17 лютого 1966 р. в місті Чернігові. Тут зростав, навчався, працював.

Після закінчення міської загальноосвітньої школи, продовжив навчання у професійно-технічному училиці №17, де вивчився на електромонтажника. Проходив строкову службу.

До Чернігівського обласного молодіжного театру прийшов працювати  у 2016 році, де очолив театрально-технічний відділ закладу.

В'ячеслав Михайлович був майстром своєї справи. Під його керівництвом технічні роботи проводилися злагоджено і в повній мірі відповідали виробничо-творчим потребам театральної організації. В своїй роботі він використовував різноманітне обладнання, яке забезпечувало правильною акустикою, освітленням, оздобленням і відповідало не лише вимогам режисерських рішень, а й сучасним театральним тенденціям.

Чоловік був потужним професіоналом, який завжди знаходив несподівані рішення для найскладніших завдань, тому його дуже цінували в театральному колективі.

Людиною він був щирою і відвертою. Міцний духом, завше готовий  прийти на допомогу. Спокійний, врівноважений, товариський трудівник, виховував трьох дітей.

З перших днів повномасштабного ворожого вторгнення В'ячеслав Шевцов став на захист України, долучившись до лав Збройних сил України.

Служив у 1-й окремій танковій Сіверській бригаді Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1815).

Воював на сході України, брав участь в найзапекліших боях на Донеччині. Потім був скерований на Курський напрямок.

Під час нетривалих відпусток завжди приходив до театру. Привітний і позитивний, В'ячеслав заспокоював і запевнював, що все буде добре.

Загинув старший солдат В'ячеслав Шевцов 28 серпня 2024 року поблизу села Снагость Кореневського району Курської області. Під час виконання бойового завдання потрапив під обстріл, внаслідок якого отримав поранення не сумісні з життям.

В останню путь провели воїна та поховали 31 серпня 2024 р. в рідному Чернігові з усіма військовими почестями.

Шумейко

Владислав Миколайович

(1996 - 2024)

 

       Владислав Шумейко народився 23 липня 1996 року у селі Стольне Менського району Чернігівської області (нині Менської ОТГ).

Закінчив Стольненську загальноосвітню школу (2013), згодом Сосницький професійний аграрний ліцей (2019).

Був щирим і небайдужим, завжди переймався проблемами громади та брав активну участь культурно-мистецьких заходах села Стольне.

З 21 липня 2021 року, вирішив продовжити справу свого батька та почав працювати завідувачем Стольненської філії КЗ «Менський будинок культури» Менської міської ради.

В умовах повномасштабного ворожого вторгнення під час загальної мобілізації 28 грудня 2023 року був призваний на військову службу.

Служив у лавах Збройних сил України в званні солдата на посаді номера обслуги гранатометного взводу. Боронив східні кордони України.

Загинув 9 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу н.п.Невське Луганської області.

Попрощалися та поховали воїна Владислава Шумейка 27 вересня  2024 року у рідному Стольному з усіма військовими почестями.  

До уваги користувачів! Друкований паперовий примірник невдовзі чекатиме в книгозбірні.

355.486(477.51)"2022"

Г394

     Герої в пам’яті навіки : патріотична пам'ятка / [уклад. : Л.Кравченко ; ред. : ] ; КЗ «Черніг. обл. б-ка для юнацтва». – Чернігів, 2025. - 11 с.

    Патріотична пам'ятка «Герої в пам’яті на віки» зберігає пам’ять про працівників культури Чернігівської області, які загинули обороняючи державу від окупантів.

До галереї постатей полеглих військовослужбовців долучаємо розповіді про трударів галузі, які належали до сфери культури у минулі роки та науковців, які присвятили своє життя дослідженню історії та культури нашого краю.

Інформацію зібрано укладачем зі спогадів співробітників та членів сімей полеглих героїв і відібрано з відкритих інтернет-ресурсів.