ІНФОРМАЦІЙНЕ ВІТРИЛО

  АНДРІЙ СЕРГІЙОВИЧ ОВСІЄНКО (1987 - 2023)   Народився 27 травня 1987 року у селищі Короп Чернігівської області, де ріс та навчався. У 2004 році закінчив Коропську загальноосвітню школу. З 2005 по 2006 рік навчався у Сосницькому аграрному професійному ліцеї. Проходив строкову військову службу в Збройних Силах України у 2006-2007 році. У 2007– 2012 роках служив в органах Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві. Після звільнення з органів МВС працював на різних посадах в смт. Короп. Останнім місцем роботи було Коропське спеціалізоване лісогосподарське підприємство “Агролісгосп”. Близькі та друзі згадують Андрія Сергійовича як працьовиту, щиру людину і надійного товариша. Навесні 2022-го року, з початком повномасштабного ворожого вторгнення на територію України, Андрій Овсієнко полишив цивільне життя і долучився до оборонців Батьківщини. Спочатку ніс службу у військовій частині А0222, яка базувалася у Київській області, трохи пізніше служив на Донеччині у складі

  ІВАН БОРИСОВИЧ ЛАРЧЕНКО (1977 - 2022)   Народився 21 травня 1977 року у селі Мезин Чернігівської області (нині Понорницька громада). Зростав розумним, дружелюбним, щирим, мудрим хлопчиком. Виховували Іванка дідусь з бабусею. Від дідуся перейняв ремесло пічника і згодом   став відомим майстром в селі і за його межами. Після закінчення місцевої школи, Іван вступив до Шосткинського технікуму на спеціальність електромеханіка, але згодом мусив піти на роботу.   З 1995 по 1997 рік проходив строкову службу в лавах Збройних сил України. Демобілізувавшись,  повернувся додому у село Мезин. Працював   у місцевому колгоспі. Був відповідальною, безвідмовною, щирою людиною.   З початком повномасштабного ворожого вторгнення Іван Ларченко пішов добровольцем на блокпост, який організували односельчани Мезина. Неодноразово звертався до військкомату, щоб його призвали на службу, але отримував відмову, оскільки мав  проблеми зі здоров'ям. У червні 2022 року Іван долучився до од

  Щороку, третьої неділі травня  згідно з    Указом Президента України від 21 травня 2007 року   відзначаємо  День пам’яті жертв політичних репресій   і  вшановуємо пам’ять тих, чиє життя бездушно знищив тоталітарний радянський режим, усіх жертв політичних репресій.   Точної кількості жертв політичних репресій досі не знає ніхто. Масові розстріли, заслання, табори, примусове психічне лікування. Це те, через що пройшли сотні тисяч українців.  В історії українського народу було чимало трагічних сторінок. Доба «Великого терору» 1937-1938 років одна з таких. На цей період припала наймасовіша і найжорстокіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від осіб, непридатних для розбудови комуністичного майбутнього, а саме, вцілілих під час колективізації і Голодомору: селян, представників інтелігенції і духовенства, національних меншин, діячів національно-патріотичного руху. Її було розпочато за вказівкою голови уряду Радянського Союзу Йосипа Сталіна, а виконавцем цього злочинного наказу с

  Щорічно 18 травня в Україні   відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Саме  18 травня 1944 року злочинною радянською владою скоєно черговий злочин проти мирного населення, який призвів до великої національної трагедії кримськотатарського народу.  Внаслідок масової депортації, поневірянь і проживання в нелюдських умовах втрачено майже половину нації. Проте, радянському режиму не вдалося зламати дух мужнього народу, і попри арешти і переслідування, кримські татари створили всенародний рух за повернення на батьківщину. Щоправда, їхній шлях додому розтягнувся на довгі десятиліття і л ише після розвалу СРСР та відновлення української незалежності, кримська репатріація стала можливою. 20 лютого 2014 року територію Кримського півострова було захоплено тоталітарною державою. Із початком окупації Криму рух спротиву кримського народу знову поширився. І увесь світ побачив силу духу цього незламного народу!  Спротив, що розпочався у 2014-му, триває і досі.