РЕПРЕСОВАНІ ЗЕМЛЯКИ: до Дня пам'яті жертв політичних репресій

 

Щороку, третьої неділі травня згідно з  Указом Президента України від 21 травня 2007 року відзначаємо День пам’яті жертв політичних репресій  і вшановуємо пам’ять тих, чиє життя бездушно знищив тоталітарний радянський режим, усіх жертв політичних репресій. Точної кількості жертв політичних репресій досі не знає ніхто. Масові розстріли, заслання, табори, примусове психічне лікування. Це те, через що пройшли сотні тисяч українців. 

В історії українського народу було чимало трагічних сторінок. Доба «Великого терору» 1937-1938 років одна з таких. На цей період припала наймасовіша і найжорстокіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від осіб, непридатних для розбудови комуністичного майбутнього, а саме, вцілілих під час колективізації і Голодомору: селян, представників інтелігенції і духовенства, національних меншин, діячів національно-патріотичного руху.

Її було розпочато за вказівкою голови уряду Радянського Союзу Йосипа Сталіна, а виконавцем цього злочинного наказу став нарком Ніколай Єжов. За висновком доцента Чернігівського Національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка, кандидата історичних наук Тамари Демченко: "Знищувалися або ізолювалися від суспільства ті, хто міг би чинити опір злочинній владі. Водночас жертви повинні були відволікати увагу населення від справжніх винуватців всіх бід у країні (на той час Радянського Союзу). Комуністичний терор виконував також важливу функцію виховування страхом, як форми лояльності громадян перед злочинною владою".

Початок Великого терору в Україні покладено постановою політбюро ЦК ВКП(б) від 9 липня 1937 р., в якій йшлося про необхідність створення мобільних угрупувань - "трійок з перевірки антирадянських елементів". До "трійки" входили особи, які підміняли собою судову систему: першого секретаря обласного комітету Комуністичної партії (більшовиків) України, обласного прокурора і начальника управління НКВД по області.

В більшовицькій Україні для проведення репресійних дій було створено 45 міжрайонних оперативних груп, із них на території Чернігівської області 7 - в Чернігові, Конотопі, Ніжині, Глухові, Прилуках, Ромнах, Городні. У Чернігові розстріли за вироками "трійки" здійснювалися чекістами у підвалах Управління НКВД по Чернігівській області (зараз це будинок міської санепідемстанції) або у Чернігівській в'язниці. Одним із місць масових поховань закатованих і розстріляних чернігівців був лісовий масив поблизу с. Халявин Чернігівського району Чернігівської області.

«Чистка», за наказом НКВД СРСР №00447 мала тривати 4 місяці (від 5 серпня 1937 р.), а насправді державний терор тривав понад 15 місяців. Кількість жертв за весь період 1937-1938 рр. не піддається підрахунку, оскільки й дотепер сучасні історики і пошуківці знаходять масові захоронення розстріляних в ті роки людей. Лише на теренах України, за висновками дослідників, більшовики розстріляли, закатували, довели до самогубства, понад 290 тисяч осіб. Сергій Бутко, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області, повідомив, що за даними протоколів «трійки» при управлінні НКВД по області з 9 серпня 1937 р. до 26 вересня 1938 р. було розглянуто 8108 справ заарештованих, із них розстріляно 4367 осіб, відправлено до тюрем – 3455 осіб, направлено на дослідування – 278 справи. Названо і головного ката Чернігівщини – Павла Філенка, коменданта управління НКВД по Чернігівській області, який організовував і особисто брав участь у розстрілах людей.

З особливою нещадливістю знищувалася духовна еліта нації. Основну частину квіта української інтелігенції було вбито, а ті, що вціліли, змушені були творити в межах більшовицької тоталітарної політики, деякі емігрували, жили й працювали на чужині.

Серед жертв масових політичних репресій 1937-1938 років були уродженці Чернігівського краю - талановиті митці, поети і письменники.  Одні були жорстоко вбиті, інші тривалий час утримувалися за гратами, або проходили примусове лікування, твори інших заборонялися, бо саме так, шляхом вбивств і утисків комуністична влада намагалася знищити українське єство. Донедавна здавалося, що подібне ніколи не повториться. Сьогодні ж українці знову стали свідками та жертвами моторошного терору і політичних переслідувань. Окупанти повторюють на українських землях геноцид, так і не засвоївши уроки минулого. Нас знову намагаються знищити лише тому, що ми українці. Ворожа ідеологічна машина, що суне українськими землями, лишає чорний слід руйнувань, вбивств, насилля. І для всіх українців День пам’яті жертв політичних репресій набує нових значень. 

За час повномасштабного ворожого вторгнення втратили життя тисячі цивільних українців, людей знищували сім'ями, вбивали по три покоління. Як і 85 років тому, коли під репресійним гнітом  згинула ціла родина талановитих митців з Чернігова - сім'я відомого чернігівського письменника і журналіста Михайла Михайловича Могилянського. Постраждав увесь рід Могильницьких: під час великого терору 1937-го доньку Ладю Могилянську розстріляли. Услід за нею знищили її брата — одного з основоположників неосимволізму в українській літературі, який творив під псевдонімом Дмитро Тась. Ще одну доньку Михайла Михайловича журналістку Олену Могилянську відправили у заслання як «соціально небезпечний елемент». Після початку радянсько-німецької війни Могилянський евакуювався з України до засланої у Красноярський край доньки, де і помер вдалині від рідного краю.

Більш детально про трагічну долю видатної української поетеси, доньки Михвйла Могилянського - Ладі Могилянської.

ЛІДІЯ 

МИХАЙЛІВНА 

МОГИЛЯНСЬКА

 

(1899-1937)

 

 "Її звинувачували в тероризмі, тримали в неволі, застосовували тортури...  Ні чудові поезії, ні людяність її віршів, ні дострокове звільнення з одного ув’язнення — ніщо не врятувало її у кривавому 1937-му році". 

Могилянська народилася 6 листопада 1899 р. в Чернігові в сім’ї журналіста, перекладача, письменника Михайла Михайловича Могилянського, відомого під псевдомімом Петро Чубський.

Писати вірші Ладя почала ще навчаючись у жіночій гімназії. У 1919 р. журнал «Просвіта», що видавався в Чернігові, вперше опублікував підбірку поезій молодої авторки. Згодом були публікації в інших виданнях, журналах «Нова генерація», «Життя та революція», «Червоний Шлях», «Заря» та ін. Відтоді її вірші набули популярності, саму Ладю визнали майстринею ліричної поезії, а її твори декларували, занотовували в зошити, вчили напам’ять і освідчувалися ними в коханні.

Закінчила 2 курси Чернігівського інституту народної освіти, працювала в комісії з вивчення історичних пам'яток Чернігівщини при губернському відділі народної освіти, збирала місцевий фольклор. 

Однак до кінця 20-х ХХ ст. дівчина зневірилась в комуністичній владі. Ладі і її батьку, Михайлу Михайловичу, заборонили друкуватись. А з середині 20-х Ладю виключили з літературного об’єднання «Плуг» за те, що насмілилась друкуватись за кордоном, в журналах Галичини.

Перший арест Ладі відбувся в 1929 р. на Чернігівщині. Офіційне обвинувачення звучало як „приналежність до контрреволюційної організації дворянства”. Безпосереднім приводом до арешту Ладі стало розповсюдження статті студента Київського художнього інституту Олега Гаменецького, присвяченої жорстоким методам колективізації по селах. Цього було достатньо, щоб почалась так звана «чернігівська справа», спрямована проти української інтелігенції. По цій справі зі стандартними звинуваченнями в «антирадянській діяльності» в Чернігові і Києві були засуждені і доправлені на «Біломорканал» 170 осіб. Ладю було засуждено на десять років.

Умовне звільнення прийшло несподівано. Коли на будівництві каналу почалася величезна пожежа, адміністрація пообіцяла дострокове звільнення сміливцям, що будуть гасити полум’я. Ладя опинилась серед них і вижила у пожежі. Вона дістала статусу «вільнонайманої», і жила вже не за колючим дротом. З «Біломорканалу» вона перейшла на інше «будівництво сталінських п’ятиліток» – канал «Москва-Волга».

Навіть в тих умовах поетеса не полишала літературної творчості, друкувалась в табірному журналі, і ще в кількох виданнях.

У 1935 р. журнал «Огонёк» в одній зі своїх публікацій, де йшла мова про «благодійний вплив будівельної стихії на перевиховання ув’язнених», серед інших згадував ім’я Ладі Могилянської, яка на той час навіть була прийнята до Союзу письменників СССР.

15 травня 1936-го Ладю Михайлівну знову було заарештовано. На цей раз вона потрапила на Соловецькі острови. З ГУЛАГу вже не повернулася. 6 липня 1937 року Ладю Могилянську разом з чоловіком і братом Дмитром було розстріляно. 

Реабілітація до неї прийшла через 20 років після смерті, у 1957 році.

Довгий час вважалася зниклою безвісти єдина донька Ладі Інна Коновал. Відомо було лише, що під час Другої світової її – сироту – вивезли до Німеччини. В 2012 році стало відомо, що по закінченні війни Інна перебувала в Чехії, де їй допоміг похилого віку чоловік, який назвав її чеським ім’ям та забрав як рідну онуку від радянських конвоїрів. Згодом Інна опинилася в Канаді, де зараз живуть її доньки, онуки Ладі Могилянської - історик Ірина Єфимова та філолог Ліза Шнайдер.