Без міста реєстрації: інформаційний допис на допомогу батькам ВПО з тимчасово окупованих територій (ТОТ), які стикаються з проблемою реєстрації дитини

 

      

       Чимало батьків ВПО з тимчасово окупованих територій (ТОТ) стикаються з проблемою реєстрації дітей за адресою. А це потрібно для захисту їхніх прав, отримання фінансової допомоги та доступу до безкоштовних державних послуг.

Проблема поширена і гостра: державні органи часто відмовляються реєструвати («прописувати») дитину за адресою батьків, якщо їхня рідна домівка розташована на тимчасово окупованих територіях (ТОТ). Найчастіше з цим стикаються родини, де дитина народилася або досягла 14 років (віку отримання ID-картки) вже після переміщення.

Проте такі відмови зазвичай є неправомірними, адже законодавство чітко захищає права дітей.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабміну від 4 серпня 2023 року №820 на період тимчасової окупації та дії воєнного стану зареєстрованим місцем проживання неповнолітньої дитини автоматично вважається зареєстроване місце проживання її батьків (або одного з них, з ким проживає дитина).

 

Що необхідно зробити?

Варіант 1

Зверніться до територіального підрозділу ДМС України (Державної міграційної служби України).

Підготуйте документи

ID-картку дитини (та витяг до неї, який видали в ДМС в якому відсутнє місце реєстрації);

Свідоцтво про народження дитини;

Паспорт-книжечка зі штампом про місце реєстрації або витяг про реєстрацію місця проживання батьків (або одного з батьків, з ким проживає дитина).

Довідки ВПО (батьків та дитини).

Зверніть увагу! Для перевірки вашої адреси уповноважені органи також можуть використовувати дані з Реєстру виборців, Демографічного реєстру, бази ВПО та інших державних систем.

Подайте заяву

Ви (разом із дитиною) подаєте заяву про внесення відомостей про місце проживання до Реєстру територіальної громади.

Отримання результату

Внесення відомостей до реєстру територіальної громади або системи ДМС є безоплатним і здійснюється в день звернення.

За вашим бажанням орган реєстрації може видати витяг з реєстру територіальної громади для підтвердження реєстрації дитини.

 

Варіант 2

Декларування місця проживання через «Дію»

Окрім звернення до ДМС або ЦНАП для внесення відомостей про зареєстроване місце проживання дитини за адресою батьків на ТОТ, у деяких випадках варто спробувати механізм декларування місця проживання через «Дію» — якщо сім’я фактично проживає за новою адресою та відповідає умовам отримання послуги.

Зверніть увагу! Це не тотожний механізм внесенню відомостей про попередню реєстрацію на ТОТ, а окремий інструмент для дистанційної реєстрації (декларування) місця проживання.

 

Ключові моменти

Послуга доступна за наявності технічної можливості та відповідних даних у державних реєстрах.

Житло має відповідати умовам декларування (зокрема право власності має бути внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Для дітей діють окремі правила:

• до 14 років — місце проживання декларується одним із батьків (у визначених випадках потрібна згода іншого з батьків);

• з 14 років — дитина може самостійно задекларувати місце проживання за адресою батьків або за іншою адресою — за дотримання встановлених умов.

Не в усіх громадах це може бути реалізовано, оскільки іноді відсутній доступ до реєстраційних даних або інформація в реєстрах є неповною.

 

Як подати заяву на декларування місця проживання онлайн через Дію?

Авторизуйтеся на порталі Дія та відкрийте «Послуги» → «Зміна місця проживання».

Перевірте свої дані та за потреби оновіть їх у кабінеті.

Вкажіть інформацію про дітей.

Підтвердьте поточне місце проживання та зазначте, чи належить вам це житло на правах власності/співвласності.

Якщо декларуєте місце проживання дитини — внесіть дані свідоцтва про народження, УНЗР (за наявності) та, за потреби, другого з батьків.

Якщо житло належить іншій особі — вкажіть дані власника та отримайте його електронну згоду.

Оберіть адресу, сплатіть адміністративний збір і підпишіть заяву електронним підписом.

Після опрацювання заяви дані оновляться автоматично, а витяг буде доступний у Дії.

У будь-якому разі у випадку відмови — обов'язково вимагайте її від ДМС України в письмовій формі. Усна відмова юридичного значення не має, натомість письмова дозволяє проаналізувати її законність і визначити подальші кроки.

 

Гаряча лінія ДМС України  044-363-22-50

Управління ДМС у Чернігівській області (0462) 66-61-65

Нові правила

Новий закон про ВПО змінює правила для дітей, які народяться після переїзду сім’ї. Вони більше не матимуть статуса переселенця, однак це не означає автоматичну втрату всіх прав і гарантій.

Із 22 жовтня 2026 року в Україні зміняться правила надання статусу внутрішньо переміщеної особи. Одна з головних змін стосується дітей, які народилися вже після того, як їхні батьки виїхали з тимчасово окупованої території, зони бойових дій або прифронтової громади.

Ці діти більше не отримуватимуть статус ВПО лише через те, що їхні батьки є внутрішньо переміщеними особами. Це передбачає нова редакція закону про переселенців №4924-IX.

Водночас усі довідки, які оформили дітям до набрання законом чинності, залишаться дійсними.

 Матеріали та зображувальні дані з відкритих джерел.

Пам’яті захисника України уродженця Чернігівської області Валерія Гейка

Гейко

Валерій Григорович

(1990 - 2026)

 

     Народився 12 серпня 1990 року у селі Рождественському (до 2016 року - Жовтневе) Коропської селищної громади Новгород-Сіверського району Чернігівської області.

Навчався у місцевій школі. Захоплювався грою у шахи і був шкільним чемпіоном.

Після закінчення школи Валерій вступив до Національного університету «Чернігівська політехніка» за спеціальністю «Соціальний захист».

У 2012 році проходив строкову службу в Національній гвардії України. Після демобілізації працював у Чернігові, зокрема на «Новій пошті», а також певний час трудився за кордоном.

В умовах повномасштабного ворожого вторгнення 31 грудня 2025 року Валерій Гейко був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив підготовку в навчальному батальйоні військової частини  (селище Гончарівське). Старший солдат.

Загинув 23 січня 2026 року. Військовослужбовець захворів на запалення легенів і помер у госпіталі міста Києва.

Поховали 35-річного бійця на центральному кладовищі у рідному селі.

Пам’яті захисника України уродженця Чернігівської області Павла Кривуценка

 

Кривуценко

Павло Сергійович

(1999 - 2024)

 

Народився 8 липня 1999 року в селі Селище Носівського району Чернігівської області (нині Мринській сільській громаді Ніжинського району).

Навчався в місцевій школі, потім - в Мринському ПТУ-33, де вивчився на електрика і тракториста.

Працював вантажником на Яготинському молокозаводі у Києві, а згодом працював теж вантажником на складі "Еко-маркет" в селі Мартусівка Бориспільського району. Одружився, виховував сина.

В умовах повномасштабного ворожого вторгнення 14 серпня 2024 року Павло Кривуценко був мобілізований на військову службу до лав Збройних Сил України. До 24 вересня 2024 року проходив навчання в навчальному центрі в Гончарівську, потім був скерований на військову службу у 82 ОДШБ. Воював на Сумському напрямку. Солдат, старший стрілець ДШВ.

З 10 жовтня 2024 року брав участь у бойових діях на території Курської області.

Від 24 жовтня 2024 року зник безвісти на території населеного пункту Новоіванівка Суджанського району Курської області під час виконання бойового завдання. Загибель 25-річного бійця підтверджено за допомогою ДНК-експертизи.

Попрощалися та поховали  Павла Кривуценка в рідному селі з усіма військовими почестями. Йому назавжди 25 років.

Пам’яті захисника України уродженця Чернігова Юрія Крикуна

 

Крикун

Юрій Анатолійович

(1985 – 2025)

 

Народився 14 липня 1985 року в місті Чернігові.

Навчався у Чернігівській загальноосвітній середній школі №2. Після закінчення школи вступив до Чернігівського державного технологічного університету (нині Національний університет «Чернігівська політехніка») на кафедру технологій зварювання та будівництва.

Трудовий стаж розпочав під час навчання у виші. Після закінчення університету працював виконробом у будівельних установах міста Чернігова.

У 2021 році переїхав до Харкова. Тут він перебував, коли ворожі війська здійснили масований удар та відкрите вторгнення по всій українській території.

З перших днів повномасштабної війни займався волонтерською діяльністю. Поспіль місяць добровільно вступив до лав Національної гвардії України.

Воював на сході України. Здобував критично важливу інформацію про противника, забезпечуючи командування достовірними розвідувальними даними. Отримав статус учасника бойових дій (УБД), від керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирила Буданова заохочувальну відзнаку «30 років воєнній розвідці України».

В червні 2024 року перевівся до лав Збройний Сил України (ЗСУ). Був призначений командиром 1 механізованого взводу механізованої роти військової частини А4085 247-го окремого батальйону територіальної оборони у званні старшого лейтенанта. Брав безпосередню участь у бойових діях. За мужність, самовідданість та успішне виконання бойових завдань під час захисту України був нагороджений від оперативно-тактичного угруповання "Харків" медаллю "Хоробре серце".

Після обстрілу позиції, коли був знищений взводно-опорний пункт, Юрій Крикун отримав тяжкі поранення. Попри зусилля медиків 21 березня 2025 року він помер у госпіталі.

Попрощалися та поховали 39-річного захисника у Чернігові на кладовищі "Яцево" з усіма військовими почестями.

Пам’яті захисника України Олега Костюченка: інформаційний допис до дня народження воїна

 

Костюченко

Олег Миколайович

(1981 - 2026)

 

       Народився 10 липня 1981 року в селі Семенівка Менського району Чернігівської області. Тут пройшли його дитячі і юнацькі роки.

Спочатку навчався у місцевій школі, яку закінчив у 1996 році, потім ходив навчатися до сусіднього села Стольне, де був загальноосвітній заклад І-ІІІ ступенів.

Після закінчення Стольненської школи у 1998 році, вступив до Харківського інституту пожежної безпеки МВС України.  У виші вчився  з 1998 по 2003 роки, по закінченню здобув вищу фахову освіту за напрямом пожежної безпеки та цивільного захисту.

З 2003 року Олег Миколайович розпочав службу у системі МНС (згодом ДСНС). Понад 20 років працював на різних посадах у ДСНС Чернігівської і Київської областей та міста Києва. Він був висококваліфікованим фахівцем і відповідальним працівником. Ризикують власним життям заради порятунку інших та рятував людські життя за будь-яких надзвичайних умов.

У 2024 році Олег Костюченко заступив на службу до лав Служби безпеки України (СБУ), щоб зі зброєю в руках  виборювати незалежність і територіальну цілісність Батьківщини.

Загинув 44-річний захисник 4 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання. Детальніше про обставини та точне місце загибелі у відкритих джерелах офіційно не повідомлялося з міркувань безпеки.

Провели в останню путь та поховали бійця з усіма військовими почестями 7 лютого в місті Чернігові.

 

 

Пам’яті захисника України Івана Койнаша: інформаційний допис до дня народження воїна

 

 

Койнаш

Іван Іванович

(1982 - 2022)

 

     Народився 7 липня 1982 року в селі Гурбинці Срібнянського району Чернігівської області (нині Прилуцького району).

Після закінчення Гурбинської школи вступив до Романського політехнічного технікуму, де здобув професію економіста.

У 2002 році Іван був призваний на строкову військову службу. У 2014 - 2015 роках проходив службу по мобілізації у Збройних Силах України, брав участь в антитерористичній операції на сході України (АТО).

Жив з родиною у Києві. Про нього згадують: «Працював на будівництвах. У вільний час любив читати книги, читав скрізь – у транспорті, вдома, на війні. Гарно знав історію України. Любив рибалити, грати в шахи, навчив цьому сина, якому тоді було 5 років. З ним проводив час після роботи, носив його на плечах і грав з ним у  футбол». 

Як справжній патріот, після повномасштабного ворожого вторгнення, Іван Койнаш знову став на захист Батьківщини, долучившись до лав Збройних Сил України. Служив у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Обіймав посаду головного сержанта-командира міномета мінометного взводу. Мав позивний "Заріка" і до останнього подиху мужньо боронив Україну.

Загинув 9 листопада 2022 року, коли під час виконання бойового завдання в районі села Андріївка Бахмутського району Донецької області, потрапив під ворожий артилерійський обстріл та отримав поранення несумісні з життям.

Попрощалися в останній раз та поховали полеглого героя 13 листопада 2022 року з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі рідного села.

Указом Президента України від 07 листопада 2023 р. № 200/2023 за заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Койнаша Івана Івановича відзначено державною нагородою України – орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’яті захисника України Ігоря Ісакова: інформаційний допис до дня народження воїна

 

Ісаков

Ігор Сергійович 

(1981 - 2025)

     Народився Ігор Ісаков 4 липня 1981 року у місті Ніжин Чернігівської області.

Навчався у школі №9 (нині Ніжинська гімназія No9). Після закінчення школи вступив до ПТУ №2, де здобув робочий фах.  

Працював у своєму рідному місті, до роботи ставився з відповідальністю. У 2015 році створив сімʼю, виховував доньку.

В умовах повномасштабного ворожого вторгнення у грудні 2022 року Ігор Ісаков долучився до оборонців України. Служив у складі 63 окремої механізованої бригади, Молодший сержант, позивний «Азіат», пройшов найгарячіші точки фронту, залишаючись вірним присязі, побратимам та своїй батьківщині до останнього подиху.

Загинув 15 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області.

Попрощалися та поховали загиблого захисника 20 серпня 2025 року на Алеї Слави Фрунзівського кладовища у рідному Ніжині з усіма військовими почестями.