ПОСТАТІ ЧЕРНІГІВЦІВ, ЗАГИБЛИХ В БОЯХ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ І ТЕРИТОРІАЛЬНУ ЦІЛІСНІСТЬ УКРАЇНИ

ПОРТРЕТИ

Дмитро

Володимирович

Андарак

(1979-2024)

 

Народився 16 лютого 1979 року у Чернігові.

Навчався у місцевій школі №20, далі вступив до професійного училища харчової промисловості.

Проходив військову службу в одному з підрозділів ППО ЗС України. Потім працював у Києві в охоронній службі.

Після повномасштабного російського вторгнення долучився до лав Збройних сил України та мужньо боронив Батьківщину у складі одного з підрозділів військової частини А4007 на посаді гранатометника.

Загинув 21 січня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининській церкві, поховали на кладовищі Яцево з усіма військовими почестями.

ВОЛОДИМИР

ВОЛОДИМИРОВИЧ

БЛИЗНЮК

(1988 - 2014)

Народився 28 серпня 1988 року в місті Чернігові в родині військовослужбовця.

Навчався в музичній школі №2 імені Є.В. Богословського в класі гітари та бояна. Закінчив 9 класів Чернігівського колегіуму №11, потім - Чернігівське музичне училище імені Л.М. Ревуцького. З 2008 року навчався на юридичному факультеті Чернігівської філії Московського державного відкритого університету - Українсько-Російського інституту.

Проходив строкову військову службу у 5-ій окремій Слобожанській бригаді внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (військова частина 3005, місто Харків).

Брав участь в Революції Гідності. До лав Збройних Сил України долучився 21 квітня 2014 року. Доброволець. Старший солдат, стрілець-гранатометник 13-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-1».

З травня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

6 вересня 2014 року під час дії «режиму припинення вогню» група з 5 військовослужбовців, до складу якої входив старший солдат Близнюк, заступила на чергування до Станично-Луганської адміністрації (селище міського типу Станиця Луганська Станично-Луганського району) Луганської області. Під час чергування російсько-терористичні угрупування розпочали штурм адміністрації. В ході бою старший солдат Близнюк помер від втрати крові унаслідок вогнепального поранення грудної клітини.

9 вересня 2014 року похований на кладовищі «Яцево» міста Чернігів.

Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

2 жовтня 2017 року в місті Чернігів на фасаді будівлі Чернігівського музичного коледжу імені Л.В. Ревуцького відкрито меморіальну дошку випускникам, які загинули під час антитерористичної операції на сході України, серед яких ім’я Володимира Близнюка.

АНДРІЙ

ВАСИЛЬОВИЧ

БОГУШ

(1977 - 2014)

 

Народився 18 березня 1977 року в Чернігові.

У 1992 році закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 5, у 1995 році – Чернігівський професійний ліцей деревообробної промисловості № 6 за фахом «столяр-червонодеревник», а у 2005 році – Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці.

Працював на виробництві меблів, очолював підприємство.

Учасник Революції Гідності.

Вступив до Збройних сил України добровольцем. Солдат 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».

Загинув 5 вересня 2014 року поблизу села Цвітні Піски Слов’яносербського району Луганської області.

Похований 12 вересня 2014 року в Чернігові.

Указом Президента України № 282 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Посмертно нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» та відзнакою «За вірність присязі», народною відзнакою орденом “Лицарський хрест добровольця”.

Нагороджений Відзнакою Президента України “За участь в антитерористичній операції” (посмертно).

Нагороджений Почесною відзнакою Чернігівської областної ради "За мужність і вірність Україні"(посмертно).

В пам’ять про Андрія Богуша у вересні 2017 року на будівлі Чернігівської загальноосвітньої школи № 5 встановлена меморіальна дошка.

МИКОЛА

ВІТАЛІЙОВИЧ

БРУЙ

(1986 - 2014)

 

Народився 6 березня 1986 року в місті Чернігові.

Закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 21. З 2003 по 2008 рік навчався на історичному факультеті Чернігівського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Історія. Психологія», здобув кваліфікацію вчителя історії, практичного психолога в закладах освіти.

У 2008-2009 роках проходив строкову військову службу в 95-ій аеромобільній бригаді, що в м. Житомир. Брав активну участь у різних заходах і житті рідного міста. Активний учасник Революції Гідності.

 Під час проведення першої хвилі мобілізації 19 березня 2014 року призваний до лав Збройних сил України у складі 1-ї окремої танкової бригади (смт Гончарівське Чернігівського району) на посаду гранатометника 2-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти механізованого батальйону. Позивний «Клин».

Загинув 26 липня 2014 року, прикриваючи підступи до Луганського аеропорту, поблизу села Красне Краснодонського району Луганської області.

Похований 4 серпня 2014 року в місті Чернігові.

Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

ОЛЕКСІЙ

ВАЛЕНТИНОВИЧ

ДУДКО

(1976 - 2022)

Народився 21 липня 1976 року у Чернігові. 

Закінчив місцеву школу № 8. Працював на підприємстві «Чернігіврибгосп».

Після повномасштабного ворожого вторгнення  24 лютого долучився до 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Сержант. Разом зі своїми підрозділами протягом мужньо захищав Сіверщину та Україну від ворожої навали.

Загинув 14 липня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Просяна на Дніпропетровщині.

25 липня громада Чернігова провела в останню путь Олексія Дудка. Попрощалися у Катерининському соборі та поховали захисника на місцевому кладовищі Яцево.

ПАВЛО

ОЛЕКСАНДРОВИЧ

ЖЕЛЕЗНЯК

(1990 - 2022)

Павло народився 25 червня 1990 року в місті Чернігів. Тут і зростав. Мав веселий і легкий характер, підходив до розв'язання будь-яких проблем з оптимізмом. Був приязним і дружнім.

Навчався спочатку у Чернігівській загальноосвітній школі №11, а через певний час перевівся до школи №6. Після її закінчення вступив до коледжу, де здобув юридичну освіту.   Хлопець захоплювався комп’ютерними науками, цікавився розробкою програмного забезпечення та розвитком ІТ-технологій, хотів  навчатися новому. Він багато займався самоосвітою і мріяв вибудувати кар’єру висококваліфікованого програміста.

Ще одним захоплення Павла був футбол. Він був одним  найщиріших вболівальників футбольного клубу "Десна". Намагався не пропускати матчів і ходив на них разом з друзями.

Працював в IT-сфері. Перебував на доброму рахунку. Справу свою любив і весь віддавався роботі. Одружився з коханою Іриною, у подружжя народилася дівчинка, яку назвали Поліною.

З початком повномасштабного вторгнення Павло Железняк разом з двома найкращими друзями став на захист рідного краю від окупантів. Вони приєдналися до бійців територіальної оборони Чернігова". Сили ТрО, де несли Павло Железняк, Віктор Антоненко і Олександр Колосок розташовувалися в Літньому театрі та на території стадіону ім. Гагаріна.

11 березня 2022 року російські військовослужбовці здійснили два авіаудари по стадіону ім. Ю. Гагаріна. На полі виникла величезна вирва, трибуни були сильно пошкоджені, юнацька бібліотека зруйнована. Тоді загинули 8 наших бійців територіальної оборони.  Павло 40 днів провів під завалами зруйнованого стадіону імені Гагаріна. Рідні сподівалися, що живий. Нажаль, дива не сталося. Осиротіла 6-літня дитина, без підтримки залишилися - дружина, батьки, без гідного захисника - держава.

Попрощалися з Павлом Железняком лише наприкінці квітня. Його поховали на кладовищі у Ялівщині.

Указом Президента України № 735/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України орденом «За мужність» ІІІ ступеня нагороджено:

солдата Железняка Павла Олександровича (посмертно).

 ВІКТОР

 ОЛЕКСАНДРОВИЧ

 ЗАПЕКА

(1987 - 2014)

Народився 2 квітня 1987 року у м.Чернігові.

З дитинства ріс розумним та допитливим. Любив грати у футбол, захоплювався автомобілями та завзято збирав колекцію моделей іграшкових машин.

Навчався Віктор у Чернігівській загальноосвітній школі № 2 та Чернігівській гімназії № 31. Після закінчення школи у 2004 році вступив до Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, який закінчив 2014 року за спеціальністю "викладач фізичного виховання". У 18-ть років отримав посвідчення водія.

У 2008 році працевлаштувався інженером по обслуговуванню мереж мобільного оператора "Лайф".

Вільний час присвячував заняттям спортом. Професійно займався боротьбою у секціях "Дзюдо" та "Самбо" і неодноразово брав участь у змаганнях і здобував нагороди.

В правоохоронних органах розпочав службу від 12 вересня 2014 року. Рядовий міліції, міліціонер 1-ї роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Чернігів”.

У жовтні 2014 року у відповідності до наказу УМВС України в Чернігівській області 68 працівників БПС МОП "Чернігів", серед яких був і Віктор Запека, були направлені в зону проведення АТО з місцем дислокації у Станиці Луганській.

16 листопада 2014 року незаконні збройні формування переправилися через річку Сіверський Донець та намагалися здійснити прорив у районі залізничного переїзду Станиці Луганської. На допомогу військовим Збройних Сил України були скеровані бійці спецбатальйону "Чернігів", але по дорозі потрапили в засідку. Автомобіль МВС батальйону «Чернігів», де знаходився наш земляк вороги обстріляли з гранатомету, внаслідок чого Віктор отримав тяжке поранення. Воїн помер по дорозі до лікарні міста Біловодська Луганської області.

Поховали захисника України 20 листопада 2014 року у рідному Чернігові, на кладовищі Яцево.

Указом Президента України № 942 від 19 грудня 2014 року "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, зразкове виконання службового обов'язку та з нагоди Дня міліції", Віктор Олександрович Запека був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

У 2020 році рішенням міської ради міста Чернігова Віктору Запеці присвоєно почесне звання "Захисник України – Герой Чернігова" (посмертно).

30 листопада 2021 року – нагороджений Почесною відзнакою Чернігівської обласної ради "За мужність і вірність Україні"(посмертно).

В пам’ять про Героя у травні 2016 року на будівлі Чернігівської гімназії № 31 та у Станиці Луганській встановлені меморіальні дошки.

Його ім’я викарбуване на Меморіалі загиблим працівникам міністерства внутрішніх справ.

У 2015 році рідні Віктора передали до Військово-історичного музею його особисті речі: світлини, документи, книги тощо. Тривалий час вони експонувалися на виставці "На наших плечах Україна", присвяченій участі наших земляків в АТО на сході нашої країни. Наразі зберігаються у фондах Чернгівського обласного історичного музею імені Василя Тарновського.

АНДРІЙ

ВАСИЛЬОВИЧ

ІЩЕНКО

(1979 - 2014)

 

Він народився 25 січня 1979 року в м. Чернігові.

Закінчив загальноосвітню школу № 29, у 2000 році – Чернігівське вище професійне училище № 15 за спеціальністю "верстатник широкого профілю".

Згодом вступив до Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка, опановував спеціальність "вчитель інформатики", проте змушений був перервати навчання. Працював менеджером на приватних підприємствах.

З липня 2014 року служив у правоохоронних органах. Рядовий, міліціонер 1-ї роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Чернігів" ГУ МВС України в Чернігівській області.

Восени 2014 року Андрій Іщенко був спрямований на схід України, де виконував бойові завдання на території Луганської області.

Загинув 16 листопада 2014 року в бою, коли автомобіль МВС батальйону «Чернігів» та блокпост ЗСУ, де знаходився наш земляк, були обстріляні з автоматичної зброї та гранатометів. Це сталося в районі автостанції смт Станиця Луганська.

Похований в рідному Чернігові.

Указом Президента України П. Порошенка № 942/2014 від 19 грудня 2014 року "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, зразкове виконання службового обов'язку та з нагоди Дня міліції" Андрій Васильович Іщенко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

У пам'ять про А. Іщенка встановлені меморіальні дошки на будівлі загальноосвітньої школи № 29 м. Чернігова, у Станиці Луганській. Його портрет розміщено на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну". Рішенням міської ради м. Чернігова А. В. Іщенку присвоєно почесне звання "Захисник України – Герой Чернігова" (посмертно).

ОЛЕКСАНДР

СТАНІСЛАВОВИЧ

КАЙДАН

(1970 - 2023)

 

Народився 13 квітня 1970 року в населеному пункті Куяр (нині Республіка Марій Ел, Росія) у родині військовослужбовців. Згодом разом з сім'єю переїхав до Чернігова.

У 1985 році Олександр закінчив ЗОШ №31, а після неї - професійно-технічне училище №5.

Впродовж 1988-1990 років Олександр проходив строкову військову службу, потім працював у Чернігівському  КП "ЖЕК-10".

У березні 2022 року долучився до оборонців України. Службу ніс в одному з підрозділів військової частини А4787. Сержант. Разом з побратимами більше року давав гідну відсіч окупаційним військам.

25 березня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу одного з населених пунктів Донеччини Олександр загинув.

Провели в останню путь захисника Батьківщини 4 квітня в Катерининському кафедральному соборі, поховали на кладовищі "Яцево" з усіма військовими почестями.

ДМИТРО

ОЛЕКСАНДРОВИЧ

КОСТЮК

(2022 - 2023)

 

Народився 12 травня 2002 року в Чернігові. Навчався у Чернігівській школі №21, після закінчення якої вступив до транспортної Академії. Мав спокійний і врівноважений характер.

Впродовж 2020-2021 років проходив строкову військову службу, після чого планував відкрити власний бізнес з ремонту мобільних телефонів і комп’ютерної техніки.

Одразу після початку повномасштабної війни Дмитро разом зі своїм батьком Олександром Костюком стали на захист рідного Чернігова, долучившись до 119 бригади ТрО. Спочатку у складі одного з підрозділів військової частини А7333 служили в мікрорайоні Масани, а потім біля Киїнки. Дмитро з Олександром несли службу на блокпостах, підвозили снаряди. Дмитро завжди міг налаштувати рацію, полагодити мобільний телефон, бо був обізнаний у новинках ІТ та сучасних гаджетах. А ще він чудово розбирався у зброї. Його поважали та прислухались до його думки й старші бійці. 

Після відступу ворога з Чернігівщини батько з сином пройшли курси бойової підготовки в Гончарівському та стали інструкторами, щоб ділилися набутим досвідом з менш досвідченими бійцями. Серед товаришів наші земляки користувалися повагою і авторитетом. Костюки щиро вірили в нашу Перемогу і були прикладом для побратимів.

Після навчання чоловікам надійшов наказ про переміщення на Східний напрямок, командування запропонувало одному з сім’ї залишитись у Чернігові, але батько з сином вирішили не розлучатися.

Три місяці родина Костюків давала відсіч загарбникам на Луганщині. В середині березня батько з сином мали повернутися додому на ротацію.

20 березня 2023-го Дмитро і Олександр Костюки обороняли позицію поблизу Білогорівки, що на Луганщині. Ворог атакував і вів інтенсивний артилерійський обстріл. Тривав жорсткий бій. Батько з сином усвідомили, що живими скоріш за все не вийдуть, проявили мужність і обороняли позицію до останнього подиху. Батько намагався врятувати сина, але ворог накрив шквальним вогнем. Тоді, атаку окупантів було відбито, ворог був частково знищений і змушений відступити, але самі Костюки у тому бою героїчно загинули.

29 березня попрощалися з Олександром та Дмитром у Катерининській церкві та поховали їх обох на кладовищі "Яцево" з усіма військовими почестями.

ЮРІЙ

ЮРІЙОВИЧ

КУЗЬМІН

(1982-2022)

Народився 12 жовтня 1982 року у Чернігові. Тут виріс, навчався, працював, дружив, кохав.

У 2007 році хлопець закінчив школу №7, а після неї Чернігівський професійно-технічний навчальний заклад. Після нього Юрій проходив строкову військову службу у Збройних Силах України. Потім працював на багатьох підприємствах у Чернігові.

З початком повномасштабного російського вторгнення Юрій Кузьмін долучився до лав Збройних сил України, де служив у  військовій частині А3501 на посаді стрільця-санітара.

Загинув 7 листопада 2022 року поблизу населеного пункту Бахмут на Донеччині.

15 листопада воїна-захисника проводили у останню путь. Рідні та близькі попрощалися з Юрієм у Катерининській церкві, потім його поховали на кладовищі "Яцево" у рідному Чернігові.

ТАРАС

ЛИЗОГУБ

(1990-2022)

 

Народився 21 квітня 1990 року у Чернігові. Навчався у місцевій загальноосвітній школі №2. Працював будівельником.

Після повномасштабного ворожого вторгнення був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 80-тої окремої десантно-штурмової бригади у складі військової частини А0284 на посаді посаду старшого навідника гранатометного відділення.  

Загинув 25 жовтня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту біля Невського на Луганщині.

2 листопада рідні та близькі провели бійця в останню путь, вшанувавши світлу пам’ять воїна у Катерининській церкві та поховали його на кладовищі “Яцево”.

ВІКТОР

МИКОЛАЙОВИЧ

ЛОЗА

 (1979 - 2022)

Народився 16 травня 1979 року в Чернігові. Навчався у місцевій школі №11. 

У 2000 році закінчив Школу прапорщиків. Працював у  Службі пожежної безпеки та військкоматі.

З 2013 року Віктор служив командиром БМП у лавах 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. З 2014-го брав участь в АТО на Донбасі.

У 2016 році закінчив Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова за спеціальністю фахівця з інформаційних технологій та здобув первинне офіцерське звання.

Під час повномасштабного російського вторгнення Віктор не вагаючись став на захист Батьківщини. Командував мінометною батареєю у 1-й танковій бригаді. З перших днів обороняв Чернігівщину. Рідні і друзі згадують захисника добрим і чуйним, побратими – мужнім і надійним.

Старший лейтенант Віктор Лоза помер 17 березня 2022 року внаслідок серйозних поранень, які отримав у лютому під час оборони рідного Чернігова від окупантів.

Похований на кладовищі в Ялівщині на Чернігівщині. У загиблого залишилися мама і донька.

Старший лейтенант Лоза нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

МИКОЛА

ОЛЕГОВИЧ

МАРУХНО

(1996 - 2023)

 

Народився 7 липня 1996 року у Чернігові. З 2003 року до 9-го класу навчався в чернігівській школі  34, потім в Чернігівській школі інтернат.

Професійну освіту отримав у Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту, де навчався на маляра, потім в Остерському будівельному ліцеї.

До повномасштабної війни працював будівельником у Чернігові.

10 листопада 2022 року долучився до лав Збройних Сил України. Потрапив на військову службу до складу одного з підрозділів військової частини А4355, де служив на посаді стрільця-снайпера

Загинув 2 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі міста Бахмут на Донеччині.

Поховали захисника на кладовищі "Яцево" в рідному Чернігові з усіма військовими почестями.

ІГОР

МИКОЛАЙОВИЧ

СОКОРИНСЬКИЙ

(1995-2022)

Народився 6 січня 1972 року в Чернігові. Його батько був пасічником, він  вперше і познайомив сина з кропітким, але таким захопливим ремеслом. Хлопець захопився бджільництвом і з юних літ почав пасічникувати.  

Навчався Ігор у загальноосвітній школі №22, потім у радіозаводському училищі №15. Після проходження військової служби у 1990-1992 роках вступив до Борзнянського державного сільськогосподарського технікума. Вищу освіту здобув у Київському національному аграрному університеті, який закінчив у 2007 році.

Серйозно займався бджільництвом. Сумлінно працював над розвитком бджільництва на Чернігівщині, вів просвітницьку роботу і був послідовником вчення великого українського бджоляра Петра Прокоповича.  Очолював міську й обласну спілки пасічників, був почесним Головою Спілки Пасічників Чернігова.

У 2014-му долучився до оборонців України та протягом двох років брав участь в антитерористичній операції на сході України. Після звільнення з військової служби повернувся до улюбленої справи і в 2019-му став Головою садівничого товариства.

З початком повномасштабної війни Ігор вдруге став до лав Збройних Сил України. Захищав Чернігів, після деблокади міста був направлений на схід України. Служив у військовій частини А1815 на посаді старшого водія розвідувального відділення.

Загинув 11 грудня 2022 року в результаті ракетного удару під час виконання чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Невельське на Донеччині.

23 грудня  героя провели в останню путь.  Похований Ігор Сокоринський на кладовищі «Яцево» в рідному Чернігові. Залишились дружина та троє дітей.

ДМИТРО

СТОЛПНИК

(1974 - 2023)

Народився 2 жовтня 1974 року у Чернігові.

Навчався у Чернігівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №9. Працював різноробом.

Після початку повномасштабного ворожого вторгнення долучився до лав ЗСУ та служив у складі одного з підрозділів А1815. Рядовий. Разом з побратимами віддано захищав територіальну цілісність і незалежність України.

Загинув 21 травня 2023 року під час боїв поблизу одного з населених пунктів Донеччини.

Попрощалися з земляком у Чернігові в Катерининській церкві та поховали на кладовищі "Яцево" у рідному Чернігові з усіма військовими почестями.

СЕРГІЙ

ВАЛЕРІЙОВИЧ

ТЕЛУШКОВ

(1998-2022)

 

Народився Сергій 27 березня 1998 року в місті Чернігів. Тут зростав і дорослішав. З родиною мешкав на вулиці Доценка.

З п’яти років хлопець мріяв бути офіцером. За характером  цілеспрямований і рішучий, з юних літ  виховував в собі лідерські якості та вчився брати на себе відповідальність за прийняті рішення. Був наполегливим у виконанні поставлених задач і завжди знав, чого хоче від життя. Сам по собі був оптимістичним, доброзичливим та товариським, завжди готовим допомогти друзям, в людях цінував відповідальність, принциповість, щирість, чесність, надійність. Вмів вирішувати будь-які непорозуміння безконфліктно. Мав хороше почуття гумору.

Прагнучи стати військовим юнак посилено займався спортом, мав по декілька тренувань щодня і відрізнявся спортивною і міцною статурою тіла. Пізніше, у війську, за треноване тіло він отримає позивний «Крєпиш».

Після закінчення Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, де у 2019 році отримав звання офіцера та спеціальність «Управління діями механізованих підрозділів».

Після випуску з Академії молодого офіцера скерували в обрану ним 1-шу окрему танкову Сіверську бригаду, яка входить до складу Оперативного командування «Північ» на посаду командира танкового взводу.

У 21 рік Сергій вперше потрапив до зони АТО-ООС. Брав участь у виконанні складних бойових завдань в умовах безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником. За час служби, незважаючи на молодий вік, зарекомендував себе професійно грамотним, дисциплінованим офіцером і відповідальним командиром. Підлеглі надзвичайно поважали його, а командири покладали на нього великі надії, як на перспективного військовослужбовця.  

Виважений і толерантний Сергій був  вимогливим і до себе, і до інших. Себе ніколи не жалів. В бою вів за собою бійців. Завжди був прикладом і беззаперечним авторитетом для них. Підлеглих ретельно налаштовував на виконання завдання і доволі часто завершував свої настанови жартом. Розумів, що на фронті гумор діє як захисний психологічний механізм. 

За славною традицією Збройних сил України у військовому товаристві будував дружні відносини. Його бійці шанували гідність товаришів по службі і були згуртованими. Вони дуже пишалися своїм командиром, бо і він цінував особистість та життя кожного з них. Своїм особистим обов’язком, як командира, вважав – повернення кожного бійця живим та здоровим. У військовій спільноті ім’я Телушкова стало легендарним, адже керований ним підрозділ щоразу із зони проведення Операції Об’єднаних Сил повертався без втрат. 

У свої 24 роки Сергій Телушков вже став командиром механізованої роти: будучи ще лейтенантом, займав капітанську посаду. За високі досягнення у військовій службі отримував нагороди і відзнаки. Отримував і поранення (осколочні ушкодження, контузії).

У травні 2022 року підрозділ Телушкова мав відбути на чергову ротацію в зону ООС.  Але через повномасштабне вороже вторгнення в Україну підрозділ став на оборону Чернігова. 

24 лютого 2022-го українські військовослужбовці почали облаштовувати позиції оборони на Халявинському напрямку.

Вранці 25-го бійці отримали інформацію, що трасою зі сторони Ріпок на Чернігів йде ворожа колона - не менше 50-ти одиниць техніки. Від Чернігова до Києва машиною їхати лише дві години, тому оборона міста у повномасштабній війні мала стратегічне значення для захисту столиці держави. Військові ЗСУ та місцеві захисники не дали прорвати оборону міста.

Запеклий бій зав’язався між Рівнопіллям і Халявином. Українська артилерія та танки відпрацювали по колоні. 1-ша танкова бригада  одну за одною  знищила дві передові колони росіян. Проте, ворожий натиск був шаленим. 

Через брак техніки українські сили змушені були відходити.  Телушков отримав наказ відходити до міста. На шляху до відступу його підрозділ потрапив у засідку. По бронетранспортеру двічі поцілили з гранатометів, потім почали розстрілювати з автоматів. Сергій загинув на місці -  при в’їзді в місто Чернігів, лише за кілька кілометрів від  рідної домівки. Разом з командиром загинув і його друг - лейтенант Сергій Пантелюк. Нині на місці загибелі українських військовиків встановлено стелу з прізвищами воїнів, які загинули в бою.

Сергія Телушкова поховали на старому цвинтарі у Ялівщині, що біля мікрорайону Олександрівка в Чернігові. 

У загиблого залишилися батькі і вагітна наречена. За кілька місяців у Сергія народився син, про якого він мріяв все життя, але так і не зміг його побачити. З пологового будинку  кохану полеглого воїна Христину з малюком зустрічали його побратими. Хлопчика назвали на честь батька.

Указом Президента України від 07.03.2022 №113 старший лейтенант Сергій Телушков нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України і вірність Військовій присязі. 

Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» II ступеня

Медаль «Захиснику Батьківщини»

Нагрудний знак «Козацький хрест» ІІ ступеня

Нагрудний знак «Козацький хрест» ІІІ ступеня

ОЛЕКСІЙ

ВІКТОРОВИЧ

ЧЕПІГА

(1985 - 2023)

Народився 25 лютого 1985 року у Чернігові. 

Навчався у місцевій загальноосвітній школі №2. Працював на будівництві в лісовому господарстві.

З 2014 року був учасником ГО “Самооборона Майдану”.

Після повномасштабного ворожого вторгнення 24 лютого Олексій став на захист незалежності і територіальної цілісності України. Служив у військовій частині А7332 на посаді стрільця і мужньо боронив Батьківщину від загарбників.

Загинув 9 січня 2023 року під час бойових дій поблизу населеного пункту Парасковіївка на Донеччині.

В останню путь провели воїна 25 січня з усіма військовими почестями. Поховали захисника на кладовищі “Яцево” в рідному Чернігові.

ІВАН

АНДРІЙОВИЧ

ШПЕТНИЙ

(1986 - 2023)

Народився 5 серпня 1986 року в місті Таллінн (Естонія) у сім’ї військовослужбовця. Подальша його доля пов'язана з Чернігівщиною.  Родина Івана оселилася в Чернігові. Тут хлопець зростав і навчався.

У 2003-му році закінчив місцеву загальноосвітню школу №2, а у 2004-му - ВПУ №15.

Проходив строкову військову службу. Працював протягом 2008-2009 років у ПП "Профсервіс" оператором комп'ютерного набору.

У 2013-му році Іван закінчив “Європейський університет”, а з 2020-го працював у Чернігівському обласному центрі з нарахування та здійснення соціальних виплат.

З початком повномасштабної війни чоловік долучився до лав оборонців України. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А4773 на посаді оператора відділення радіоелектронної боротьби з БПЛА. Старший солдат.

11 червня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Іван Шпетний загинув.

Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининській церкві, поховали на кладовищі "Яцево" з усіма військовими почестями.

ОЛЕКСАНДР

МИКОЛАЙОВИЧ

ШУРІН

(1986 - 2015)

 

Народився 3 квітня 1986 року в Чернігові.

У 2003 році закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 33. Закінчив Херсонський аграрний університет за спеціальністю “інженер-технолог”.

Працював у Чернігові на підприємстві “Нивки” та на будівництві.

Призваний до Збройних сил України у квітні 2014 року. Старший солдат, кулеметник 13-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади. Брав участь у бойових діях проти терористичних угрупувань на Сході України.

Був демобілізований у квітні 2015 року.

Помер в лікарні 20 травня 2015 року внаслідок хвороби.

Похований у рідному Чернігові.

В пам’ять про Олександра Шуріна у листопаді 2017 року на будівлі Чернігівської загальноосвітньої школи № 33 встановлена меморіальна дошка.