ТРИМАЛИ ОБОРОНУ ЧЕРНІГІВЩИНИ

 

Вічна пам'ять і слава Героям!



МАКСИМ

ВІТАЛІЙОВИЧ

БІЛОКОНЬ

(1997-2022)


Народився 1 квітня 1997 у місті Ромни Сумської області. Зростав активним, цілеспрямованим і дисциплінованим  хлопцем. Добре вчився, багато читав, особливо захоплювався літературою про військову техніку. З дитинства вирішив приcвятити себе військовій справі, мріяв бути танкістом.

Після 9-го класу пішов учитися в Кадетський корпус імені Івана Харитоненка в Сумах, а згодом – у Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Після закінчення навчання розпочав службу в 1-й окремій танковій Сіверській бригаді, що в селищі Гончарівське на Чернігівщині. Максиму подобалося служити в армії, він мав авторитет серед військовослужбовців, а військове керівництво відзначало його розум і військові здібності. 

Максим любив життя, а життя любило його. Він кохав і був коханим, мав намір одружитися. Війна внесла свої корективи.

24-27 лютого на підступах до Чернігова точилися жорстокі бої. Підрозділи 1-ї окремої танкової Сіверської бригади мужньо обороняли місто. У запеклому протистоянні особливо відзначився екіпаж танка старшого лейтенанта Максима Білоконя. 26 лютого його бойова машина завдала відчутних втрат силам противника: зупинили атаку ворожої бронетехніки, у нічному бою знищили ворожу диверсійно-розвідувальну групу та підбили два танки. Відчуваючи нерівність сил і перевагу ворога, хлопці встигли відвести свою машину з району багатоповерхівок по вулиці Незалежності (мкр Масани),  щоб не ставити під удар мирних жителів. 

27 лютого під час танкової дуелі на околицях Чернігова Максим Білоконь отримав поранення, несумісні з життям. Разом із командиром загинув і екіпаж: навідник – молодший сержант Іван Коваль та механік-водій – молодший сержант Дмитро Каплін.

Поховали Максима Білоконя 25 березня 2022 року у місті Ромни. Залишилися мати, молодша сестра та наречена Дарія Кириченко, яка також проходить військову службу.

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 94/2022 від 2 березня 2022 року старшому лейтенанту Білоконю Максиму Віталійовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).



ІВАН

ВОЛОДИМИРОВИЧ

КОВАЛЬ

(1997-2022)

 

Іван народився 27 лютого 1997 року в селі Хрипівка Чернігівського району. Мати залишила родину, коли хлопець був ще немовлям, батько ростив дитину сам. Він виховував в сина надійного і міцного чоловіка, який завжди прийде на допомогу слабкому і беззахисному. Вчив поважати людей і дбати про них, бути вірним друзям та відданим Батьківщині. Юнак зростав добрим і щирим, допомагав по домашньому господарству, мав багато друзів, дружив з гумором і мав незлобиву вдачу.

У 2015 році він закінчив Городнянську районну гімназію та місцеву школу мистецтв. Після закінчення гімназії навчався в Чернігівському ПТУ №15, де вивчився на автослюсаря.

13 грудня 2017 року у 18-річному віці підписав контракт на військову службу  строком на 3 роки у лавах Збройних сил України. Відтоді  все його життя було пов’язано з військом: спочатку був курсантом навчальної танкової роти у трьохсотому навчальному гвардійському танковому полку 169 навчального гвардійського центру СВ ЗСУ, далі механіком - водієм танкового взводу танкової роти танкового батальйону першої окремої танкової бригади ОК «Північ». З 31  березня 2017-го  року - навідником танкового взводу танкової роти танкового батальйону в цій же бригаді.

У грудні 2019 року уклав новий контракт строком на 1 рік та продовжив служити на посаді головного сержанта - командира танку. У 2020 та 2021 роках продовжував військову службу шляхом підписання контрактів терміном на один рік.

Брав участь в АТО-ООС. За особливі бойові заслуги був неодноразово відзначений командуванням нагородами, зокрема, медаллю «За особливу службу III ступеня» та відзнакою «Козацький хрест» І ступеня.

З першого дня повномасштабної війни Іван став на захист України. 27 лютого Іван Коваль брав участь у знищенні ворожої бронегрупи та ДРГ у місті Чернігові. В його танк, що знаходився по вулиці Незалежності мкр Масани, влучив ворожий снаряд. Весь екіпаж загинув.  У своєму останньому бою Іван Коваль разом зі своїм екіпажем знищив ворожу диверсійно-розвідувальну групу та два танки противника. Очевидці казали, що, відчуваючи нерівність сил і перевагу ворога, хлопці встигли відвести свою машину з району багатоповерхівок - щоб не ставити під удар мирних жителів. 

Поховали героя 13 квітня  у рідному селі з почестями. Залишився батько.

Спогади батька Володимира Івановича про сина не можна читати без сліз. 



ІВАН

ЮРІЙОВИЧ

КОЦАР

(1996-2022)

 

Народився 4 червня 1996 року в  м. Коростень Житомирська область. Мешкав у місті Коростені на Житомирщині в Чигирях.

Був призваний на військову службу до Збройних Сил України. Служив  у  Чернігові, де уклав контракт на продовження служби. Проходив службу у складі 134-го окремого батальйону охорони і обслуговування (А1624) Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ України. Солдат.

З перших днів війни захищав Батьківщину від окупантів.

Життя 25-річного бійця обірвалося 15 березня 2022 року. Під час відбиття ворожої атаки поблизу м. Чернігова він отримав ураження уламком ворожого снаряда. Про смерть бійця стало відомо 21 березня.

Похований в м. рідному Коростені.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).



ВІКТОР

МИКОЛАЙОВИЧ

ЛОЗА

 

Народився і проживав у Чернігові. Навчався у місцевій школі №11.

У 2000 році закінчив Школу прапорщиків. Працював у  Службі пожежної безпеки та військкоматі.

З 2013 року Віктор служив командиром БМП у лавах 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. З 2014-го брав участь в АТО на Донбасі.

У 2016 році закінчив Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова за спеціальністю фахівця з інформаційних технологій та здобув первинне офіцерське звання.

Під час повномасштабного російського вторгнення Віктор не вагаючись став на захист Батьківщини. Командував мінометною батареєю у 1-й танковій бригаді. З перших днів обороняв Чернігівщину. Рідні і друзі згадують захисника добрим і чуйним, побратими – мужнім і надійним.

Старший лейтенант Віктор Лоза помер 17 березня 2022 року внаслідок серйозних поранень, які отримав у лютому під час оборони рідного Чернігова від російських окупантів.

Похований на кладовищі в Ялівщині на Чернігівщині. У загиблого залишилися мама і донька.

Старший лейтенант Лоза нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).



СЕРГІЙ

ВАСИЛЬОВИЧ

МЯГКОВ

(1971-2022)



 Учасник АТО-ООС. Служив у лавах ЗСУ на посаді механіка-водія у навчальному центрі «Десна».

Біографія.

Народився 30 серпня 1971 року у селі Некрасовка  АР Крим.

Навчався в місцевому ПТУ, де отримав фах тракториста. Невдовзі переїхав у село Наумівка, що на Чернігівщині, де мешкали  його родичі. Продовжив навчання у  Чернігівському ПТУ, вивчився на зварювальника. Проходив строкову службу в армії.

Проживав у Наумівці,  працював у місцевому колгоспі трактористом.  Одружився, в сімї народилися троє дівчат. Сергій був хорошим чоловіком і батьком.

У 2015 році Сергія Мягкова мобілізували до лав Збройних Сил України. У 2015-2016 роках Сергій брав участь в Антитерористичній операції на сході України. З 2018-го служив у ЗСУ вже за контрактом. Брав участь в ООС. Був звільнений зі служби за станом здоров’я, мав перелом хребта і  подвійне контуження.

Коли 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення росіян на територію України Сергій Мягков зібрав речі і подався до військомата, був впевнений – його військовий досвід стане в нагоді. Проте до лав ЗСУ потрапив у квітні за повісткою.  Служив у лавах ЗСУ на посаді механіка-водія у навчальному центрі «Десна» на Чернігівщині.

Загинув 17 травня 2022 року під час російського ракетного удару по селищу Десна Чернігівської області. Тривалий час його не вдавалося знайти не живим, не мертвим. Лише через 5 місяців солдата ідентифікували по ДНК.

Похований  на кладовищі села Наумівка. У загиблого залишилася дружина і троє доньок.



СЕРГІЙ

ВАСИЛЬОВИЧ

ПАНТЕЛЮК

 (1998-2022)


24-річний лейтенант Сергій Пантелюк із позивним "Артист" героїчно відбивав наступ колони російських танків на Чернігівщину.

Біографія

Сергій народився 9 лютого 1998 року у с. Бирлівка Бершадського (нині Гайсинського ) району Вінницької області.

Навчався у Бирлівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. Був активним, відповідальним, щирим. З дитинства мріяв про службу в українській армії, багато читав, займався спортом. З 4-го класу займався греко-римською боротьбою, був кандидатом у майстри спорту України, здобув чимало нагород.

Закінчив Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та Національну академію Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Завжди був дуже веселим, дружнім та непосидючим, за це і отримав позивний "Артист". Після випуску був призначений на військову службу командиром взводу у 1-шу окрему танкову Сіверську бригаду. Брав участь в АТО-ООС, де виконував надскладні бойові завдання на одному з найгарячіших напрямках збройного протистояння. Нагороджений медаллю «Учасник бойових дій в зоні АТО».

Коли повернувся з ротації, восени 2021 року одружився. Молоде подружжя у 2022-му мало стати щасливими батьками. 24 лютого молодий військовослужбовець знаходився на Київщині, куди прямував, щоб підтримати дружину під час пологів. Дізнавшись про ворожий напад, Сергій Пантелюк як офіцер вірний Батьківщині, з півдороги повернувся у свою військову частину на Чернігівщину.

25 лютого 2022 року біля села Рівнопілля танковий екіпаж Сергія вступив у бій з танковою колоною російських окупантів, які наступали на Чернігівщину. Бійці зуміли знищити бронетехніку ворога та зупинити наступ. Проте, в їхню бойову машину прийшов удар. Ударною хвилею з танку збило командира роти, Сергій зістрибнув за ним і сам отримав важке поранення у ногу. Офіцера встигли доставити до Чернігівського госпіталю, однак вночі 26 лютого о 3:20 він помер. В день смерті Сергія народилася його довгоочікувана донька.

На рідну Вінничину доправили тіло військовослужбовця через 28 днів після смерті. Поховали у рідному селі 24 березня 2022 року. У загиблого залишилися батьки, дружина і донечка.

Указом Президента України № 360/2022, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі лейтенанта Пантелюка Сергія Васильовича  нагороджено  орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).



ІГОР

МИКОЛАЙОВИЧ

СОКОРИНСЬКИЙ

(1995-2022)


Народився 6 січня 1972 року в Чернігові. Його батько був пасічником, він  вперше і познайомив сина з кропітким, але таким захопливим ремеслом. Хлопець захопився бджільництвом і з юних літ почав пасічникувати.  

Навчався Ігор у загальноосвітній школі №22, потім у радіозаводському училищі №15. Після проходження військової служби у 1990-1992 роках вступив до Борзнянського державного сільськогосподарського технікума. Вищу освіту здобув у Київському національному аграрному університеті, який закінчив у 2007 році.

Серйозно займався бджільництвом. Сумлінно працював над розвитком бджільництва на Чернігівщині, вів просвітницьку роботу і був послідовником вчення великого українського бджоляра Петра Прокоповича.  Очолював міську й обласну спілки пасічників, був почесним Головою Спілки Пасічників Чернігова.

У 2014-му долучився до оборонців України та протягом двох років брав участь в антитерористичній операції на сході України. Після звільнення з військової служби повернувся до улюбленої справи і в 2019-му став Головою садівничого товариства.

З початком повномасштабної війни Ігор вдруге став до лав Збройних Сил України. Захищав Чернігів, після деблокади міста був направлений на схід України. Служив у військовій частини А1815 на посаді старшого водія розвідувального відділення.

Загинув 11 грудня 2022 року в результаті ракетного удару під час виконання чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Невельське на Донеччині.

23 грудня  героя провели в останню путь.  Похований Ігор Сокоринський на кладовищі «Яцево» в рідному Чернігові. Залишились дружина та троє дітей.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

УСІ ВОНИ ГЕРОЇ: ВОЛОНТЕРСЬКА ІНІЦІАТИВА "ВІДВІДАЙ ПОРАНЕНОГО НА ВІЙНІ БІЙЦЯ В ЛІКАРНІ"

ЗАХИСНИК УКРАЇНИ. ОЛЕКСІЙ ЧЕПІГА

«НЕБЕСНА СОТНЕ, ВИ ТЕПЕР СВЯТІ!» (до Дня пам’яті Героїв Небесної сотні): віртуальна виставка