Людина важкої долі: до 120-річчя від дня народження Марка Вороного

Марко Вороний народився 18 березня 1904 року в сім’ї великого українського поета і письменника Миколи Вороного і Віри Вербицької-Антіох, дочки поета Миколи Андрійовича Вербицького, одного з авторів слів гімну України «Ще не вмерла Україна». Назвали хлопця за пропозицією діда на честь його друга Афанасія Марковича, який «Українські оповідання» підписав родовим псевдонімом «Марко Вовчок». Хрещеним батьком Марка став батьків побратим Михайло Коцюбинський.

Сталося так, що вже через кілька днів після хрестин Марка батьки розвелись, тож вони з матір’ю переїхали до великої родини Вербицьких.

Вербицькі жили дружно, були дуже гостинні, тож їхню садибу у Чернігові (вул. Успенська - тепер Антонова-Овсієнко) відвідувало багато людей, серед яких було і чимало творчих особистостей. Автори, звісно, читали свої твори, а малий Марко захоплено їх слухав. З раннього дитинства він був закоханий у поетичне слово, але взірцем поезії для майбутнього поета стали співучі рядки чернігівської поетеси Ладі Могилянської.

Навчався у Чернігівській гімназії, де був першим учнем у класі. У 1915 році разом з сестрами та братом мав досвід випуску сімейного журналу, який рецензував добрий знайомий Вербицьких поет-художник Михайло Жук. На той час Михайло Іванович керував літгуртком, який прийняв у Коцюбинського, тож молодь Вербицьких та їхні друзі, радо долучилися до членства у ньому. Під чуйним керівництвом митця Марко створив свої перші поезії.

Невдовзі спалахнула Лютнева революція, за нею відбувся Жовтневий переворот… Ці події внесли колосальні зміни у перебіг життя Чернігова і містян, зокрема прогресивної інтелігенції. Одні підтримували більшовиків, інші, навпаки, завзято боролися із «червоною чумою», дехто взагалі залишив батьківщину. Натхненний прикладом Олександра Вербицького, у жовтні 1919 року разом з Ігорем Юрковим Марко записався добровольцем до Білої гвардії. На військових навчаннях у Катеринодарі виявилося, що Марку немає 16 років, і його відправили додому. Щоправда до Чернігова юнак дістався лише у 1920 році. Побачене шокувало Марка, адже місто виглядало спустошеним, зруйнованим, і навіть, ворожим. У ті важкі часи, коли складно було працевлаштуватися, юний Вороний влаштуватися вантажником у річковому порту. Того ж року у чернігівській збірці "Голод" було надруковано його перші вірші.

У 1923 році з Туркестану повернувся до Чернігова друг Марка Ігор Юрков, який брав участь у боях з басмачами. Влаштувався у «Пролетарську правду» в Києві. Так у Марка Вороного з’явилася можливість друкувати свої твори.

У 1926 році Микола Вороний прийняв пропозицію радянської влади і повернувся в Україну. Поселився він у Харкові, займався педагогічною і театрознавчою діяльністю, викладав на кафедрі художнього читання Харківського музично-драматичного інституту. Марко переїхав до батька. У Харкові він вступив до інституту Нарпросвіти.

Від 1928 року Вороні, батько й син, мешкали у Києві. Микола Кіндратович працював у Всеукраїнському фото кіноуправлінні та «Укртеатркіновидаві». Марко навчався на режисерському факультеті Музично-драматичного інституту ім. М.Лисенка та у Київському інституті народної освіти (після переводу з Харківського). Згодом влаштувався на кіностудію, де дублював фільми з російської на українську. Займався літературною діяльністю, друкувався в журналах, успішно виступав у жанрі сонета та мріяв видати книжку своїх творів. Та не сталося, як гадалося…

Чорна хвиля репресій розпочала свою скорботну ходу… У 1929 році за участь у «Союзі визволення селян» заарештували 140 чернігівців, серед яких були Муся Вербицька з подругами – Галею Левицькою і Ладою Могилянською, та засудили усіх до 10 років таборів.

Марко, остерігаючись утисків радянської влади, почав писати і видавати здебільшого дитячі книжки. Щоб показати себе свідомим будівником комунізму, у 1932 році він видав збірку віршів «Форвард», яка містила поезії, що вихваляли існуючий лад. Щоправда, саме через «Форварда» Марко Вороний зазнав нападок від колег по цеху та літературних критиків: збірку назвали «ворожим крамом», а її автора – «типовим буржуазним поетом».

Восени 1933 року, коли посилились репресії проти українських письменників, змушений був виїхати до Москви, де майже рік працював у редакції журналу «Наши достижения».

У березні 1934 року був заарештований Микола Вороний. Йому дали три роки таборів. Дізнавшись про арешт батька, Марко звільнився з редакції і поїхав до Києва, щоб разом з батьком прибути до Харкова для перегляду справи. Справу було переглянуто і постановлено: вислати Миколу Вороного до до села Вороне (тепер Новоукраїнка) Одеської області.

Невдовзі, якраз у день народження 19 березня 1935 року, у справі "українських націоналістів" заарештували і Марка Вороного у справі. НКВД сфабрикувало справу про терористичну організацію «Всеукраїнський центральний блок».

Згідно з протоколом обшуку, у нього вилучені рукописи та особистілисти, а також книги М. Грушевського («Історія української літератури»), С. Єфремова («Історія українського письменства»), історичні праці М. Костомарова, «Твори» Т. Шевченка за редакцією С. Єфремова та ін. Слідство велося по груповій справі, в якій, крім М. Вороного, фігурували М. Зеров, А. Лебідь, Л. Митькевич, Б. Пилипенко і П. Филипович. Усіх їх звинувачували в приналежності до контрреволюційної націоналістичної групи, що готувала повалення Радянської влади в Україні, а також терористичні акти проти радянських і партійних керівників.

Застосовуючи психологічний тиск і тортури кати змусили Марка Вороного 10 квітня 1935 р. написати заяву, в якій він обмовив і себе, і своїх товаришів. Зломивши волю Марка, слідчі надиктували йому зізнання, які втягували у вир репресій понад два десятки літераторів і журналістів, з якими він спілкувався.

Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні у лютому 1936 року засудив Марка Вороного на 8 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі.

Відбував покарання він на Соловецьких островах (Карелія, Росія), де працював в основному на сільськогосподарських роботах. Збереглися листи Марка до матері в Чернігів і до батька, який відбував висилку у Воронежі. З них видно, що, поки дозволяли обставини, він займався самоосвітою, вивчав мови.

Перебуваючи в ув’язненні, Марко Вороний звертався з заявою в органи НКВС, в якій відмовлявся від зізнань, даних на попередньому слідстві та в суді, і просив переглянути його справу.

9 жовтня 1937 р. «трійкою» УНКВС по Ленінградській областіМ.М.Вороного засуджено до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 р. Взагалі, з 27 жовтня по 4 листопада 1937, в ознаменування 20-річчя Великого Жовтня було розстріляно 1111 колишніх в'язнів Соловецького табору особливого призначення.

Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР від 23 січня 1958 року обидва вироки стосовно М. Вороного скасовано, а справу припинено за відсутністю складу злочину.

Марк Вороний видав п'ять книг для дітей (все в 1930): "Будівнікі", "Коники", "носоріг", "Ставок", "Червоні краватки", а також збірка віршів «Форвард» (1932). Перекладав з німецької (Райнер Марія Рільке, Георг Гайм, Альберт Ліхтенштайн), французької (Сюллі-Прюдом, Шарль Бодлер, крім відомого «Альбатроса»), італійського (Джованні Боккаччо мов, а також з івриту (Давид Гофштейн). Він був одним з небагатьох поетів 20-х років, які писали виключно українською.

Використані джерела:

Волощук О. Реабілітований. Посмертно / О.Волощук //Сіверщина. – 2005. – 21 січ. – С.11.

Дубиківська-Кальненко Л.П. Історично-культурний феномен Чернігова: поети "розстріляного відродження" Микола Вороний і Марко Антіох (за матеріалами меморіального архіву Івана Гончара) / Л.П. Дубиківська-Кальненко // Київська старовина. - 2012. - № 3. - С. 86-92 .

Ільєнко І.О. Вороний Марко Миколайович / І.О.Ільєнко // Енциклопедія Сучасної України : [наук. вид.]. Т.5. Вод-Гн / Нац. Акад. наук України, Наук. т-во ім. Т.Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України ; голов. редкол І.М.Дзюба, А.І.Жуковський, О.М.Романів [та ін.]. – К. : Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України, 2006. – С.169-170. : іл.

Маланюк Є. Зовсім інші / Є.Маланюк : з архіву діаспори // Літературна Україна. - 2014. - 12 черв. - С. 10-11.

Савенок В. Розстріляний романтик / В.Савенок // Чернігівські відомості. – 1992. - №36. – С.6.

Сергеєва С. «Твої листи, матуся, - це моя радість і мій спокій» / С.Сергеєва // Гарт. – 2004. – 25 берез. – С.7.

Сиротенко В. До 105 роковин Марка Вороного / В.Сиротенко [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу. :http://narodna.pravda.com.ua/history/49b4bac403ead// . – Загол. з екрану. – Перевірено : 19.03.2019.