Пам’яті захисника України уродженця Чернігова Юрія Крикуна

 

Крикун

Юрій Анатолійович

(1985 – 2025)

 

Народився 14 липня 1985 року в місті Чернігові.

Навчався у Чернігівській загальноосвітній середній школі №2. Після закінчення школи вступив до Чернігівського державного технологічного університету (нині Національний університет «Чернігівська політехніка») на кафедру технологій зварювання та будівництва.

Трудовий стаж розпочав під час навчання у виші. Після закінчення університету працював виконробом у будівельних установах міста Чернігова.

У 2021 році переїхав до Харкова. Тут він перебував, коли ворожі війська здійснили масований удар та відкрите вторгнення по всій українській території.

З перших днів повномасштабної війни займався волонтерською діяльністю. Поспіль місяць добровільно вступив до лав Національної гвардії України.

Воював на сході України. Здобував критично важливу інформацію про противника, забезпечуючи командування достовірними розвідувальними даними. Отримав статус учасника бойових дій (УБД), від керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирила Буданова заохочувальну відзнаку «30 років воєнній розвідці України».

В червні 2024 року перевівся до лав Збройний Сил України (ЗСУ). Був призначений командиром 1 механізованого взводу механізованої роти військової частини А4085 247-го окремого батальйону територіальної оборони у званні старшого лейтенанта. Брав безпосередню участь у бойових діях. За мужність, самовідданість та успішне виконання бойових завдань під час захисту України був нагороджений від оперативно-тактичного угруповання "Харків" медаллю "Хоробре серце".

Після обстрілу позиції, коли був знищений взводно-опорний пункт, Юрій Крикун отримав тяжкі поранення. Попри зусилля медиків 21 березня 2025 року він помер у госпіталі.

Попрощалися та поховали 39-річного захисника у Чернігові на кладовищі "Яцево" з усіма військовими почестями.

Пам’яті захисника України Олега Костюченка: інформаційний допис до дня народження воїна

 

Костюченко

Олег Миколайович

(1981 - 2026)

 

       Народився 10 липня 1981 року в селі Семенівка Менського району Чернігівської області. Тут пройшли його дитячі і юнацькі роки.

Спочатку навчався у місцевій школі, яку закінчив у 1996 році, потім ходив навчатися до сусіднього села Стольне, де був загальноосвітній заклад І-ІІІ ступенів.

Після закінчення Стольненської школи у 1998 році, вступив до Харківського інституту пожежної безпеки МВС України.  У виші вчився  з 1998 по 2003 роки, по закінченню здобув вищу фахову освіту за напрямом пожежної безпеки та цивільного захисту.

З 2003 року Олег Миколайович розпочав службу у системі МНС (згодом ДСНС). Понад 20 років працював на різних посадах у ДСНС Чернігівської і Київської областей та міста Києва. Він був висококваліфікованим фахівцем і відповідальним працівником. Ризикують власним життям заради порятунку інших та рятував людські життя за будь-яких надзвичайних умов.

У 2024 році Олег Костюченко заступив на службу до лав Служби безпеки України (СБУ), щоб зі зброєю в руках  виборювати незалежність і територіальну цілісність Батьківщини.

Загинув 44-річний захисник 4 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання. Детальніше про обставини та точне місце загибелі у відкритих джерелах офіційно не повідомлялося з міркувань безпеки.

Провели в останню путь та поховали бійця з усіма військовими почестями 7 лютого в місті Чернігові.

 

 

Пам’яті захисника України Івана Койнаша: інформаційний допис до дня народження воїна

 

 

Койнаш

Іван Іванович

(1982 - 2022)

 

     Народився 7 липня 1982 року в селі Гурбинці Срібнянського району Чернігівської області (нині Прилуцького району).

Після закінчення Гурбинської школи вступив до Романського політехнічного технікуму, де здобув професію економіста.

У 2002 році Іван був призваний на строкову військову службу. У 2014 - 2015 роках проходив службу по мобілізації у Збройних Силах України, брав участь в антитерористичній операції на сході України (АТО).

Жив з родиною у Києві. Про нього згадують: «Працював на будівництвах. У вільний час любив читати книги, читав скрізь – у транспорті, вдома, на війні. Гарно знав історію України. Любив рибалити, грати в шахи, навчив цьому сина, якому тоді було 5 років. З ним проводив час після роботи, носив його на плечах і грав з ним у  футбол». 

Як справжній патріот, після повномасштабного ворожого вторгнення, Іван Койнаш знову став на захист Батьківщини, долучившись до лав Збройних Сил України. Служив у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Обіймав посаду головного сержанта-командира міномета мінометного взводу. Мав позивний "Заріка" і до останнього подиху мужньо боронив Україну.

Загинув 9 листопада 2022 року, коли під час виконання бойового завдання в районі села Андріївка Бахмутського району Донецької області, потрапив під ворожий артилерійський обстріл та отримав поранення несумісні з життям.

Попрощалися в останній раз та поховали полеглого героя 13 листопада 2022 року з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі рідного села.

Указом Президента України від 07 листопада 2023 р. № 200/2023 за заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Койнаша Івана Івановича відзначено державною нагородою України – орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’яті захисника України Ігоря Ісакова: інформаційний допис до дня народження воїна

 

Ісаков

Ігор Сергійович 

(1981 - 2025)

     Народився Ігор Ісаков 4 липня 1981 року у місті Ніжин Чернігівської області.

Навчався у школі №9 (нині Ніжинська гімназія No9). Після закінчення школи вступив до ПТУ №2, де здобув робочий фах.  

Працював у своєму рідному місті, до роботи ставився з відповідальністю. У 2015 році створив сімʼю, виховував доньку.

В умовах повномасштабного ворожого вторгнення у грудні 2022 року Ігор Ісаков долучився до оборонців України. Служив у складі 63 окремої механізованої бригади, Молодший сержант, позивний «Азіат», пройшов найгарячіші точки фронту, залишаючись вірним присязі, побратимам та своїй батьківщині до останнього подиху.

Загинув 15 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області.

Попрощалися та поховали загиблого захисника 20 серпня 2025 року на Алеї Слави Фрунзівського кладовища у рідному Ніжині з усіма військовими почестями.